Ми — українці — почали здобувати незалежність 2014-го року. І досі виборюємо її кров'ю, жертвами і загиблими.

Наша незалежність — довготривалий процес, який не скоро закінчиться. Уже 6 років ми демонструємо всьому світу, що ми гідні цієї незалежності. Але весь час про себе нагадують ті, хто проти нашої самостійності. Хто хоче приєднати нас до «русскава міра».

Саме ці люди сьогодні «святкують» Велику Перемогу Радняського союзу над гітлерівською Німеччиною. Навіть не нацистською, якою вона була в часи ІІ світової, а саме фашистською, як її називали в СРСР.

Мені прикро, що колись мене змушували бути частиною цього чужого свята «9 мая». Нас — школярів — змушували формувати «живий коридор» для ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Змушували співати «Дєнь пабєди» Лещенка.

Ні, я не применшую подвиг Антигітлерівської коаліції в Другій світовій і внески наших земляків у перемогу над нацизмом. Але ж ми повинні відзначати День пам'яті та примирення — 8 травня. Вшановувати пам'ять загиблих.

А не святкувати Дєнь пабєди й спасібать дєду за пабєду. І не ліпити найклейки на авто «1941-1945 — можем павтаріть».

Якщо хтось забув і не звертає уваги, адепти «павтарєнія» уже зробили це на Донбасі. І повторюють упродовж 6-ти років.

2014-го року ми почали відходити від насаджування ідеології «русскава міра» й великим кроком у цей бік стало поняття «Україна у Другій світовій війні 1939-1945 рр.», а не радянська велика вітчизняна 1941-1945 рр.

Ми повинні повторювати з усім цивілізованим світом «НІКОЛИ ЗНОВУ». А не кричати на всю горлянку «Катюшу» з чаркою горілки в руках і колорадкою на грудях.

І так, дєнь пабєди 9 мая — це лише один із прикладів, як нас намагають повернути в лоно Радянського союзу імені Хуйла. Є багато іншого, із чим варто боротися.

Будьмо же гідні жертви наших предків, які повернули мир на нашу землю. І будьмо вдячні нашим захисникам та захисницям, які упродовж 6-ти років ціною власного життя і здоров'я виборюють нашу незалежність.

Путін — хуйло!