Довго вагався писати про це, чи ні. Спонукав пан Volodimir Ryba та його «Що означає: „говорити з Донбасом“? „
Згоден з тим, що розмовляти не треба. Не тому, що вони добрі чи погані, розумні чи дурні. Вони не українці. Не за походженням. Не по крові. За світоглядом.
Хто хоче, може поринати в історичне болото про русифікацію тих територій, Голодомор, заміщення українців завезених з Московії зеків для довбати у копальнях, про Російську Імперію, аж до царя Олексія. Але то все пустопорожня балаканина. Вони інші, вони ніколи не будуть українціями. Українцями України, яка є такою, що хоче стати нормальною Європейською країною. Немає ніякого сенсу боротися за повернення цих людей, хто хотів, той вже виїхав звідти незважаючи ні на які труднощі. Більше того, немає сенсу намагатися повернути ті землі.
Зеленський волає про мир та про те, що треба з ними розмовляти, треба їх почути, треба продемонструвати їм, які ми стаєм розвинуті, прогресивні, треба їх нагодувати, треба їх любити і тоді вони самі захотят повернутися. НІ-КО-ЛИ!!! Вони ніколи не захочуть бути громадянами України. Вони захочуть бути Донбасом на території України. Окремим утворенням, з усіма користями України і в той самий час бути осередком Росії. Вони — ракова пухлина на тілі України була, є і буде. Більш того, вона пустила метастази вже дуже далеко від того місця де має корінь. ніякі хімії та радіо не допоможуть позбутися цієї зарази. Хірургічним шляхом — дуже боляче, дуже травматично, але це майже єдиний шанс вижити.
Будувати стіну, не Яценюківську, а таку собі, Китайську, встановлювати по 5 гармат на сотку, і намагатися жити без них. Будувати Україну для нас. Будувати країну, в якій люди будуть хотіти бути українцями.
З паном Президентом Зеленським це не вийде, хоча користь від його приходу до влади трохи є. На сьогодні українці стали ближчі один до одного, у більшості, це правда. Ближчими у своєму прагненні до рожевих мрій, досить скоро вони так само будуть об'єднанні у розумінні, які вони йолупи, у тому, що собі самі наробили, але це є ті нитки, якими можливо зшити націю.
Ми всі боїмося про це говорити, але що втрачено, того не повернеш, а якщо повернеш, то перевір кишені, чи не втратив ти більше від того повернення. Це дуже образливо і боляче, але коли стоїть питання виживання, то треба дуже добре чухати потилицю.
І ще — часу обмаль, чим довше затягувати з цим, тим більше хвороба буде отруювати тіло. Я вже не кажу про тих воїнів, які гинуть майже кожного дня.
А Зеленський, ну що Зеленський, він раньше, чи пізніше пійде. А Українці залишаться.
Все буде добре)
