Президент Зеленський не згадав про річницю отримання Томосу ПЦУ, і не привітав з нею мільйони громадян, серед яких було багато його виборців.
Нічого не відомо також про дзвінок або інше звернення нинішнього глави української держави до Вселенського патріарха Варфоломія, який власне і ухвалював рішення надати Томос у вкрай непростих обставинах, відкриваючи таким чином для себе ще один напрямок протистояння з Москвою.
Президент, попри те що формально релігія відділена від держави, все ж мав би розділяти з мільйонами своїх співгромадян радість отримання автокефалії, і від їхнього імені подякувати одному з духовних лідерів світу. Якого б віросповідання він сам при цьому не дотримувався б, чи був би навіть атеїстом.
Мовчанка Зеленського ще більш промовиста на тлі того, що донедавна заступник глави ОП, а тепер радник президента Трофімов відомий як відвертий прихильник та лобіст інтересів російського православ'я. Тобто, ні про яку рівновіддаленість від усіх церков не йдеться. Більше того, на місцях усіляко зривається і блокується перехід громад до ПЦУ.
Ця мовчанка виглядає помилковою і дивною ще й тому, що буквально останніми днями про Варфоломія згадали представники американської адміністрації — як старої, так і тієї, що йде їй на заміну. Це зробили Помпео, і Байден, який обмінявся з Варфоломієм листами. А українська влада мовчить.
Словом, будь-який президент-державник використав би цей привід для просування національних інтересів та укріплення ідентичності. Зеленський, як «президент миру» саме сьогодні міг би виступити гарантом цивілізованого процесу переходу громад. Власне — гарантом релігійного миру.
Зеленський саме зараз міг би ще раз публічно перепросити за невдалі жарти дворічної давнини, за термос і кривляння.
Зрештою, релігійне питання — це ще й геополітика (що підтверджує активність американців на православному полі), і очевидно, що причина ігнорування Зеленським річниці Томосу криється саме в цьому.
Не в тому, що до отримання автокефалії доклав руку Порошенко — бо нічого не заважає Зеленському хвалити успіхи децентралізації або реформи ЗСУ, які також відбулися за попередника. І сама подія настільки масштабна, що на її тлі тм'яніють усі зведення рахунків. Навіть Арсеній Яценюк подякував Порошенку та Ющенку за їхню роль.
Тільки страх і небажання розізлити зайвий раз Путіна, для якого Томос став ніщівним ударом, є причиною, чому чинний президент України не згадав про епохальне історичне явище — отримання українською церквою незалежності від Москви. Якби він був хоч на краплю зацікавлений у тому, щоб у подальшому опиратися імперському тиску Росії, він би це зробив.
Бог йому суддя.
