Дійові особи:
ВЄЛІЧАЙШИЙ – він же Найвеличніший, Сонцесяйний, Луналікій, Нєпавтарімий та Богападобний 43-х річний страстотєрпєц, що абсолютно безкорисно взвалив на свої юні плечі непомірну ношу влади, яку, в переривах мєжду Оманами та Буковелями, несе із честю та достоінством;
Д`ЄРЪМАК – вєлікій стратєг, многоходовий комбінатор, жосткий та ефективний переговорщик, талантлівий менеджер, висококласний юрист, має брата;
МЄНДЄЛЬ – молода та амбітна корабельна сосна, після айкоса іногда та ще баба да;
АРАХАМІЯ – генератор випадкових фраз, всігда вирваний із котєкста;
ДУБІНСКІЙ – квартірний та автомобільний магнат, любить маму та вєсьма нєбєзразлічєн до собак;
КІВА – перекачаний тестостероном дегенерат із зачатками інтелекту;
ЛЮСЯ АРЄСТОВІЧЬ – дєвушка по визову, перед тим, як зайнятись дєлом, любить пофілософствовать;
ВАЛЄРІЧ – чесний та порядний український бізнесмен;
ЛИСИЙ – луччий друг ВЄЛІЧАЙШОГО, в п`єсі якогось чорта не учавствує – тупо не знайшлось ролі;
МЕРТВЕЧУК – замизкана кров`ю примарна потойбічна істота, від якої немилосердно тхне рускім міром, має дачу в Криму;
ПОРОХ – вєздєсуща надприродня субстанція, яка пронизує Всесвіт та не дає нікому спакойнай жизні;
СЛУГИ НАРОДА – нікамунєнужна масовка, якою в п`єсі всі брєзгують.
ДІЯ ПЕРША.
/Ранок, вул.Банкова. Просторий кабінет із масивним ще радянським письмовим столом по центру та здоровенним зеленим кріслом, обабіч котрого розвіваються офіційні державні штандарти./
ВЄЛІЧАЙШИЙ (сидячи на підвіконні із завороженою посмішкою дивиться у вікно):
– Андрюша, сматрі – знову люди до мене прийшли. Такі усі веселі та енергічні. Машуть чимось. Шо там у них на плакатах написано? (напружено вдивляючись читає): «…ми проти високих тарифів». Ага! Я тоже всігда був проти високих тарифів! З дєтства нєнавіжу ці високі тарифи! От тобі, Андрюша, іще одне бєзаговорочне подтвєрждєніє, що я прастий парєнь із народа. Що я такий як усі! Не то що та шоколадна сволочь. Глянь: хоть і пандемія, хоть і пагодка гамно, але народ всьо равно сюди приходить і всігда готов поділитись зі мною своїм харошим настроєнієм. (останні слова звучать майже урочисто)
Д`ЄРЪМАК (запопадливо, нечутною ходою вискакуючи з-за портьєри):
– Це усе завдяки Вашій неуйомній заботі про людей. І завдяки Вашему нєугасающєму творчєскому генію. Ви енергійний лідер країни енергійних людей.
ВЄЛІЧАЙШИЙ (не повівши й вухом):
– Слухай, а, може, пока в мене хароше настраєніє, Путіну звякнуть? Поздравить із празніком якимсь. Прімєром, із… моїм Дньом раждєнія… (підстрибує до телефона спеців`язку і хапає трубку)
Д`ЄРЪМАК (з піднесенням):
– Потрясающє! Васхітітєльно! Надзвичайно потужне і дальновідне рішення з Вашого боку. Іще один крок назустріч миру в країні.
ВЄЛІЧАЙШИЙ (раптово зупинившись):
– Нє, навєрно, не буду дзвонить… А то в Москві ржать із мене будуть і знову заставлять говорити: «Владімір Владіміровічь, забєрітє мєня пажалста! Ну хоть за далґі…» (кривляється і кладе трубку назад)
Д`ЄРЪМАК (із захопленням):
– Я… Я снова бєзмєрно васхіщьон! Просто неймовірно, яке у Вас глибоке стратегічне бачення і безпрімєрна політична проніцатєльность.
ВЄЛІЧАЙШИЙ (погляд його знову загорається):
– А може Байдену подзвонить? І поздравить його з інаугурацією? Ох, і скучна ж вона у нього була. То лі дєло в мене була інтоксика... тьху ти – інаугурація. Помниш, як я Лисого в лбєшнік чмокнув? У кого ще так ярко було, а?
Д`ЄРЪМАК (зачаровано дивиться у вічі):
– Ви всігда встановлюєте абсолютно нові правила гри. Ви один здатні змінити все.
ВЄЛІЧАЙШИЙ (продовжує фонтанувати ідеями):
– О! А потом Байдена можна, так нєвзначай, запросить у гості. Напрімєр, на день цього… Ну, як його? Скажи мені і я тобі скажу… О, вспомнив! На День Незалежності! Прикинь: Хрещатик, військовий парад, справа від мене – Байден, а слєва – П… Потап. Вот ета моща буде! Пацани в Кварталі всі ноги ат завісті пообсикають. (заливаючись щасливим сміхом з розгону ввалюється у своє крісло та замріяно либиться на стелю)
Д`ЄРЪМАК (розчулившись і ледве стримуючи сльози захвату):
– Просто безподобний дипломатичний ход. Вєлікалєпноє чувство момента. Я пишаюся бути у Вашій команді. Це – єдина команда, за яку я коли-небудь гратиму.
/за широкими дверми навпроти чути шум, голоси та неабияку метушню. В прочинені двері зазирає Мендель. Вона спокійна і дуже зайнята – втикає у телефон/
МЕНДЕЛЬ (незворушно):
– Там народний депутат Дубінскій в приймальні. Каже, що нє вінаватий він, що все це прикра помилка і що його аклєвєталі. Настоятєльно просить Вас а лічнай встрєчє.
(обоє напрягаються)
ВЄЛІЧАЙШИЙ (панікуючи):
– Андрюша, шо делать? Я больше так нє магу. Я етава нє винєсу! В прошлий раз він прийшов і розказав мені анікдот про собаку-Барабаку та її рот. То мені тиждень Верещук із холодними губами снилась. Я вночі так верещав! Куди від цього падонка сховатись? (метушиться і у відчаї залазить під стіл)
/В цей момент двері різко розчахуються і в кабінет вривається Дубінскій. У нього зачіска «аля пудель», під очима сліди недоспаних ночей, а в погляді нєістовство та приреченість. Дорогого гостя ще з порогу намагається втихомирити та втримати Арахамія. Слідом за Дубинським у кабінет прослизає нєкто Ківа і мовчки зацікавлено оглядається на місцевості. Він тут вперше і йому дуже інтєрєсно/
ДУБІНСКІЙ (поставленим тренованим голосом):
– Уважаємий Прєзідєнт! Праізашла чудовіщная ошибка! В Вашу партию внєдрілісь афєрісти та їх пасобнікі, каториє вазамнілі сєбя пракурорамі, судьямі і палачамі одноврємєнно!.. Обманом ані ввєлі в заблуждєніє висшеє рукаводство Саєдіньонних Штатов. І целью правакації етіх шабунят і пінчучат являюсь нє стока я лічна, а прєждє всєво Ви, гаспадін Прєзідєнт! (його голос місцями тремтить)
АРАХАМІЯ (безнадійно намагаючись перегородити дорогу руками):
– Клянусь! Я намагався його втримати, але потім він взяв і вирвав мої слова з контєкста… Імєнєм голови фракції пріказиваю – астанавісь, сабака ти дика!
ДУБІНСКІЙ (не реагує і пре, як танк):
– Мнє нє за что і нє в чєм аправдиватса!... Мєня нєсправєдліва абалґалі!... І єслі ви пад вліянієм машенніков ґаварітє, штоби я дабравольна ушол із фракції, то я магу сказать етім соросятам лішь адно: Не даждьотєсь, тварі!... І єслі Ви їм павєрілі, то я точно так же магу сказать Вам, што нужна закончіть бить Прєзідєнтам України.
ГУГНЯВИЙ ГОЛОС З-ПІД СТОЛА (кричить):
– Іди ти в сраку!!!
/Поки іде конструктивний діалог, Ківа діловито нишпорить по шухлядам. Він у захваті від совєцької естетики кабінету і йому плювати на те, що навколо діється.
В цей момент Арахамія і Д`єръмак вже разом пробують відтіснити Дубінского. Зчиняється невелика потасовка, яка плавно переходить в дружню драку./
– Мальчікі, прєкратітє! Січас же прєкратітє! (приємний хтивий голос звучить якось несподівано і з-під столу, поправляючи блузку та задерту міні-спідницю зненацька вилазить… Люся Арєстовічь. Вона на підборах й крізь тоналку на обличчі явно проступають сліди легкої небритої щетини. Плавним рухом Люся всідається у зелене крісло та влаштовує «Аснавной Інстінкт», демонстративно перекидаючи ногу через ногу. За кілька секунд ноги перекидаються у зворотному напрямку й присутні з жахом завмирають в очікуванні продовження цього перформансу. А у Арахамії, навіть, з`являється потяг вирвати з контєкста).
ЛЮСЯ АРЄСТОВІЧЬ (із явним мааасковскім акцентом):
– Што ви сєбє позволяєтє, Алєксандр?... Ви вєдьотє сєбя как лакєй. А ета єсть расійскій абщєствєнний архєтіп. Ви, как овца, дєманстріруєтє рітуальноє прєзрєніє к украінской власті. І ано ісходіт із вашего животного страха… Ви можете скока угодно не любіть кавота пєрсонально, но нєльзя троґать украінского Прєзідєнта!
ГУГНЯВИЙ ГОЛОС З-ПІД СТОЛА (кричить):
– Нєльзя!!!
ДУБІНСКІЙ (верещить у відчаї):
– Тєбє харашо, Льоша, гаваріть! Тєбє твой ютюб-канал нє блакіровалі! А мнє дєнєг больше нє дадут! Тєперь што – давай па новой? Я же жить нє смагу без Партнова і без маїх інтєлєктуальних іспражнєній… ізвінітє, упражнєній (виправляється).
/в якусь невловиму мить усі , крім Ківи, одночасно та різко зупиняються й починають інтенсивно принюхуватись, небезпідставно підозрюючи один одного/
– Хто?... Хто це сдєлав? (з-під столу, пересилюючи огиду, вилазить Вєлічайший і теж підозріло коситься на присутніх. Арахамію вчергове вириває з контєкста)
/За хвилину всім стає зрозумілим джерело дискомфорту – у прочинені двері неспішною ходою та заляпуючи усю підлогу кров`ю та багном, вповзає Мертвечук. З його присутністю «рускій дух» настільки посилюється, що усі підхоплюються на ноги та починають кучкуватись із протилежного боку стола.
Тільки зараз вони помічають Ківу, який схиляється перед новим гостем у поклоні/
МЕРТВЕЧУК (даючи Ківі поцілувати руку):
– Я тут до вас по дуже важливому дєлу. Якщо ви, звичайно, знайдете для мене час у своєму дуже напруженому графіку.
Д`ЄРЪМАК (перебиваючи Вєлічайшого, який белькоче щось незрозуміле):
– Ми дуже раді, що ви вшанували нас своєю присутністю. Ми все зробимо для того, щоб якнайшвидше і найвідповідальніше посприяли вашій справі (підбігає і теж цілує йому руку. Тут уже й у Вєлічайшого виникають проблеми із контєкстом)
МЕРТВЕЧУК (оскал на його блідому обличчі починає нагадувати посмішку):
– Тоді, з Вашого дозволу, перейду зразу ж до справи (дістає з-за спини ампули та шприц)
– Як відомо, в Україні зараз гостро стоїть питання вакцинації, а немає нічого краще найкращої у світі вакцини «Спутнік V». Я усіх вас наполегливо запрошую спробувати цей витвір, цю вершину медичної науки.
/Д`єръмак відсахується. Вєлічайший знову залазить під стіл. Дубінскій скавулить. Люся Арєстовічь падає в обморок. Арахамія… ну ви поняли/
МЕРТВЕЧУК (пускає слину та продовжує):
– Цю вакцину ми з успіхом випробували на добровольцях (показує на Ківу). І тепер ми всіх врятуємо! Бо настав наш час! (сміється жахливим інфернальним сміхом)
КІВА (внізапно вторить йому):
– Да!!! Настав наш час!!! (з понтом повертається до Мертвечука) Прикиньте, Віктор Владіміравіч, знайшов у них тут у шухляді запрєщьонную антісавєцкую літературу! (весело простягує Мертвечуку книгу «Справа Василя Стуса», як тут раптом…)
/…як тут раптом регіт Мертвечука зненацька перетворюється в якийсь істеричний потойбічний вопль. Його починає трясти та колошматити. Мертвечук пробує відсахнутись від книги, але уже пізно – Ківа її таки всунув йому в руки. Мертвечукова шкіра різко вздувається пухирями і кабінет наповнюється шмаленою солониною та паленим волоссям. Ще через мить його постать загоряється, як смолоскип, та яскраво вибухає, залишаючи на підлозі груду чорного попелу. Від вибуху вікно відкривається навстіж і протяг підіймає у кабінеті небачену куряву.
Всі присутні здіймають лемент та кашляючи і чхаючи вибігають із кабінета. Посеред приміщення залишається стояти лише один офігівший Ківа із книгою в руках/
КІВА (розгублено):
– От, бл…ть! (чхає)
/Завіса/
ДІЯ ДРУГА.
/Вечір, вул.Банкова. Той же кабінет.
Вікно вже закрите. Все кругом прибрано і нічого не нагадує про ранкові події.
Із бокових дверей виходить Валєріч із чашкою кави в руках. Він в пухнастих рожевих тапках на босу ногу і в махровому домашньому халаті.
Валєріч вишмаркується в президентський державний штандарт, сідає в велике зелене крісло та з насолодою підкурює сигарету.
В кабінет нечутно входить Мендель та кладе перед Валєрічєм кипу паперів/
МЕНДЕЛЬ (діловито):
– Все, що Ви просили… (іде до виходу, але на пів-дорозі зупиняється) Там, до речі, Вова хотів з Вами поговорити.
ВАЛЄРІЧ (надсьорбує каву і піднімає на неї погляд поверх окулярів):
– А чьом? Пєрєдай єму, штоби завтра с утра бил здєсь как штик – єму єщьо пару дєлєгаций прінять і вот еті бумаґі падпісивать. Пагаваріть он хатєл… І напомні єму: у мєня в фєвралє День раждєнія – пусть с рєбятамі шота інтєрєснає для мєня сдєлают. «Горіла сосна палала» і так далєє. Там на мєстє і пагаварім… (затягується сигаретою і заглиблюється в папери. Мендель виходить, залишаючи Валєріча в тиші та спокої)
/Завіса/
ДІЯ НАСТУПНА.
Яка цілком і повністю залежить від Вас, дорогі читачі. Адже, якщо ви хочете, щоб ця п`єса і далі продовжувалась, то все дуже просто: сидіть вдома склавши руки, не ходіть голосувати, ніколи не відстоюйте своєї права, нікого не критикуйте, нічого не аналізуйте і, взагалі – не включайте мозок і не думайте. І тоді до Вас обов`язково прийде Мертвечук.
Але якщо ви мрієте, щоб це кляте дійство усе ж припинилось, то вірю – ви знаєте, що робити.
