Людське суспільство. Неймовірно розмаїте переплетення доль, відносин, дій, рішень та правил співіснування. Надзвичайно складна, строката, але, тим не менш, самодостатня система взаємодії людських істот. Тобто хомо сапієнсів. Тобто нас з вами – таких умних і красівих. Абсолютно різних. Абсолютно неповторних та постійно чимось невдоволених. Вкрай самовпевнених та самозакоханих. Безкорисних та жадібних. Відповідальних та безтолкових. До нестями самовідданих та до тупості егоїстичних. Поціновувачів Мирослава Скорика та фанатів Потапонатіка. Адептів наукоцентризму та вірян антикороновакцинізму. Послідовників гіганта Шевельова й подвижників «Партії ОПЗШарія». Моральних поводирів нації та віртуозів гри на роялі без рук.

Складність цього бульйону, який іменують суспільством, просто не вкладається в голову. Його десь успішно, а десь ні, намагаються вивчати сотні наук та тисячі учених. Які безперестанку передбачають то його розквіт, то занепад і крах. Але тим не менш – це все до сих пір якось само існує, живе, бурлить та вирує. Продукує високі ідеї та глибокі сенси, розбиті морди та голі цицьки. І має свої формальні та неформальні закони існування, які в сукупності називають державним устроєм. Для рівноваги. Для того, щоб ми спокійно жили, кооперувались, взаємодіяли та підтримували одне одного. Й отримували за це можливості, вигоду та впевненість у завтрашньому дні. Всі разом і кожен окремо.

Але так гарно та струнко все це виглядає лише в перших двох абзацах. Реальність зовсім інша. Вона постійно продукує тих, хто не хоче слідувати загальним правилам та прагне отримувати особисту вигоду прямо тут і прямо зараз. І, бажано, за рахунок інших. І, бажано, щоб за це не били по рукам. Що й породжує постійні конфлікти в суспільстві та розбалансовує його. Подібні процеси можна наглядно спостерігати навіть у живій природі. Приміром, у колоніях суспільних комах – тих же бджіл, ос чи мурах. Які для професійного дослідника соціальних процесів є чудовим прикладом спрощеної моделі людського суспільства. Ми ж, як допитливі юні натуралісти-природолюби, теж спробуємо там віднайти для себе щось цікавеньке.

Отже, дітки, сьогодні наша тема – мурахи, родина суспільних комах, що здебільшого проживають згуртованими колоніями. Ці колонії звуть мурашниками і вони являють собою складні соціальні групи із чітким поділом праці, розвиненою системою комунікації та гнучкою самоорганізацією. Ви можете не повірити, але ці мєлкі тварі розводять худобу, вирощують збіжжя, ведуть війни, захоплюють рабів, навчають дітей, сортують сміття, шаряться на роботі. По суті, кожен мурашник є міні-суспільством зі своєю вертикаллю влади, ієрархією, розподілом обов`язків, соціальними ліфтами та впорядкованими законами співіснування – такою собі системою покарань та заохочень. Чим не класичне втілення «Держави» Платона, а?

І проблеми у них теж дуже схожі з нашими: здобути та доправити додому ресурси, виростити та поставити на ноги нащадків, захистити мурашник та суспільний лад у ньому від безлічі непроханих гостей. Адже сотні видів інших захланних живих організмів – кліщів, мух, жуків, червів, павуків та інших паразитів – зовсім не проти, щоб на шару поласувати чималенькими ресурсами мурашника. Живучи на самому соціальному дні чи мімікруючи під добропорядних громадян колонії, ці гості займаються банальним грабунком, побутовим криміналом чи навіть вибудовують непрості схеми, щоб якнайдовше присмоктатись до бюджету мурашника. Будучи ресурсно залежними від мурах всі ці шкодливі істоти аж ніяк не прагнуть порушити рівновагу життя мурашиної колонії, а тим більше не зацікавлені в її загибелі. Всі, крім однієї, найприкольнішої – жука, який зветься ломехуза.

Ломехуза (лат.Lomechusa) – невеликий світло-коричневий жучок підродини Aleocharinae. З`являється в мурашнику зненацька й першим ділом проникає всередину, щоб поживитись смачненьким та відкласти яйця. Мурахи, які попадаються по дорозі, не лише не перешкоджають цьому, але й з радістю допомагають, признавши в ньому свого парня. Причина – ломехуза здатна постійно виділяти речовину, яку мурахи залюбки з її тіла злизують та впадають у стан наркотичної ейфорії вкупі із зневагою до державних інститутів. Таким чином швидко гуртуючи навколо себе все більше і більше легковірних та прагнучих чергової дози поціновувачів, ломехуза тріумфально оселяється в мурашиній колонії. Після цього все життя та всі ресурси мурашника день за днем, крок за кроком перерозподіляються для обслуговування ненаситних потреб ломехузи та її численного зажерливого потомства. Соціальне життя в суспільстві поступово деградує. Дезорієнтовані та обдурені його мешканці в більшості так і не виходять із угару наркотичних ілюзій. Їхнє потомство вироджується. А мурашник згодом гине. Сумна, жорстока, проте повчальна і дуже знайома історія.

Чому знайома, спитаєте? А все тому, що в українське суспільство личинка ломехузи, як це не гірко чути, пробралась теж і досить давно. Із сусіднього, зараженого КВНом та телевізійним трешем, мурашника. Довгий час вона себе проявляла слабо. Лиш поступово й методично втиралась в довіру. Щоб визнали за свого. Щоб стати невід`ємною частиною хорошого настрою й позитиву у кожній сім`ї та за кожним святковим столом. І в неї це, курва, вийшло. А уже в 2015-му невідворотні процеси її розмноження стартували нестримно та лавиноподібно, як у воронку, затягуючи в прірву невідомості ціле суспільство.

«…А потом ми удівляємся, а пачєму наши палітікі пріходят к власті і савєршают адні і тє же ашипкі… Знают толька как атнімкать, дєліть і пріумнажать свайо… Дасталі всє еті мудакі… Мєня би на адну нєдєлю туда би атправіть. Єслі би толька можна била. Я би ім устроіл: кортежи – нах…, льготи ваши – нах…, дачі – нах…, всєх вас, с…а, нах… Штоби прастой учітєль жил как прєзідєнт. А прєзідєнт етат, с…а, жил как учітєль…» – саме так звучала перша потужна доза наркотику, який раптово та цинічно впорснули у голови українців. А далі пішло поїхало: «Україна мрії, де стріляють лише салюти на весіллях…», «де немає оголошень „Робота в Польщі“, а в Польщі є оголошення „Робота в Україні“», «де лікарі та вчителі отримують реальну заробітну плату, а корупціонери реальні строки», «де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей», «де дороги є, а дурнів немає», «прийде весна – саджати будемо», «кінець епохи бідності», «зробимо їх разом», і т.д., і т.п..

Ефект від популістської наркоти поширювався настільки стрімко, що ломехуза зненацька відчула себе повноправним хазяїном багатостраждального українського мурашника і почала поспіхом в турборежимі відкладати яйця. Спершу у Верховну Раду та СБУ, потім в Уряд, ДБР та Генеральну Прокуратуру. Її потомство, яке стало плодитись в неймовірній кількості – всі ці сусіди по під`їзду, корєша та їх родичі, ґвалтівники та злодюжки, поціновувачі «анал табу», велюрові ресторатори, міняйли собак на газ, синочки мам «што любят скорасть», перекачані тестостероном фанати Сталіна, різноманітні корабельні сосни, вирвані з контексту арахамії та інші видатні українські дегенерати – всі вони миттєво зорієнтувались та почали цілеспрямоване захоплення і так обмеженої ресурсної бази країни. Адже, Україна для ломехузи та її численного виводка – це всього на всього зручний полігон для задоволення власних гастрономічних та честолюбних амбіцій. Бо вона ніколи не діяла по іншому. Бо вона й не уміє по іншому. Бо така вже природа паразита, що виявився здатним продукувати популістський наркотичний треш просто в необмеженій кількості. Благо, під рукою сценаристів, акторів, режисерів та продюсерів, як тих собак нерізаних.

Найгіршим виявилось те, що навіть більш адекватні та самодостатні представники суспільства до сих пір і повністю знаходяться під впливом фальшивого кіношного образу ломехузи. «Сам він дуже хороша і порядна людина», «Він мріє зробити для України якнайкраще, але він просто недосвідчений», «У нього просто не виходить – треба дати йому іще можливість», «Я вірю, що він не замішаний у зриві спецоперації із вагнерівцями», «Я знаю – він щирий патріот України», «Він виглядав таким стомленим та нещасним на зустрічі із нами», «Його оточення просто його використовує», «У його діяльності є ж і позитивні моменти» «Я впевнений, що його треба підтримати, коли він робить щось хороше, бо йому дуже важко», «Він безумовно прагне Україні добра!» і т.д…

Альооо! Гараж! Вам ще не набридло злизувати наркотичний субстрат із нашої «чесної», «порядної» та такої «нещасної» ломехузи? Хрін з ним, що Арестович, Сазонов та деякі інші дєятєлі таки підсіли на періодичні хмільні ін`єкції. Але ж ви? Ті, кого турбує доля України, а не розкрутка та возвеличення власної персони. Невже ви не відчуваєте небезпеки? Не хочете вірити своїм очам? Не бачите очевидного: мета ломехузи – визвати у вас жаль, співчуття, розуміння, бажання допомогти, заступитись, підставити плече, довіритись, а потім…

А потім катастрофічне падіння ВВП та гігантська пробоїна в бюджеті. Курс на закручування гайок бізнесу та на максимальне скорочення соціальних програм. Занепад державних інститутів та масовий продаж посад. Деградація медицини, освіти та культури. Скорочення армії та витрат на неї. Знищення незалежності антикорупційних органів та тотальний судовий бєспрєдєл. Захоплення цілих галузей олігархами та поява нових мільярдних схем. «Велике Брехівництво» та розпил, відкат і розвал. І амбітні плани окупувати чи не єдине, що стабільно та самостійно іще функціонує – місцеву владу. І цьому нема кінця і краю. І черговий розплід захланних личинок уже готується.

І зверніть увагу, друзі, що це уже не просто торжество дрімучого популізму вкупі з невіглаством. Це повний та всеосяжний тріумф паразитократії. Тобто форми державного правління, що направлена на тотальне винищення та висмоктування соків зі всього, чого торкається погляд та до чого можна дотягнутись липкими рученятками. А далі… Повна дезінтеграція країни? Прихід ввічливих зелених мурах? Загибель українського мурашника? Чи, все таки, дихлофос під назвою «Майдан»? Що вибиратимемо? Невже знову чергову дозу чергової ломехузи?

5f70b18b99ab9.jpg