site.ua
член клубу

– Від самого початку свого заснування метою компанії SpaceX є створення технологій, які б забезпечили міжпланетне життя. Нам потрібно поширити його за межі Землі. Слід зробити це якомога швидше, доки маємо таку можливість, – мовив на прес-конференції стомлений, але щасливий, Ілон Маск зразу ж після запуску пілотованого космічного корабля Crew Dragon. І додав: – Я закликаю усіх вас підтримати цю мету. І усвідомити наскільки вона важлива для майбутнього.

Хтось почує у цих словах набір банальних кліше із науково-фантастичної літератури чи голлівудських фільмів. Хтось звинуватить Ілона Маска в намаганні саме таким чином – під шумок, розкрутити NASA й американських платників податків на ще більш карколомні бюджети. Чого б і ні – Америка багата країна із купою дурних грошей. А переважна більшість народу, взагалі, відмахнеться. Бо на фіга воно йому треба? Нема чим зайнятись чи шо? Главне в жизні, щоб жрать було, Квартал по телику і вулиці освітлені та заасфальтовані. Космос йому в голові. Піди подивись, як пєнсіанєри виживають, умнік! А корупція яка! Он в Мінєаполісі бачив який бєспрєдєл? Наче Бровари якісь.

А й справді, Маск, ти з дуба впав чи що? У тебе ж була ціла купа грошей після продажу PayPal? Не міг придбати собі острів десь на Багамах? Чи афігєнну яхту, щоб всі обзавідувались. Чи, на крайняк, вивів би ті гроші через Приват у офшори та прикупив би собі віллу у якомусь задрипаному Forte dei Marmi. Як це абично роблять нєкоторі найвеличніші лідери сучасності, щоб чесно та порядно приховати наскирдовану на корпоративах капусту. А замість цього що ти вчудив? Вирішив погратись в космічні кораблики, електричні машинки та сонячні батарейки? В дєтстві не награвся? Ех, не було у тебе, Ілонушка, настаящого дєтсва, як у нас – у савєцких дітей. Без отих ваших мабілок. Без комп`ютерів. Весь день на свіжому воздусі. Во жизнь була! А пламбір який вкусний! Не те шо щас…

А тепер трохи зупинимось у нашому сарказмі. Бо своє благословенне радянське дитинство я добре пам`ятаю. Дуууже добре пам`ятаю. Всю оту пафосну атмосферу безпросвітного й безперспективного радянського дитинства. «Сквозь грози сіяло нам сонце свабоди! І Лєнін вєлікій нам путь азаріл!» – натхненно зубрили ми у школі. При цьому не завжди розуміючи, але відчуваючи нутром, що з нас, відкритих, самобутніх, по своєму унікальних дітей, радянська система без жалю, цинічно та підступно штампує одноманітну сіру масу. Мільйони таких собі універсальних, взаємозамінних, слухняних та безініціативних гвинтиків.

Хочете знати, що найкошмарніше було у радянській дійсності? Не повірите – душне всепоглинаюче відчуття повної відсутності майбутнього. Радянський монстр транслював пишні гасла, проголошував будівництво якогось там ефемерного комунізму в якомусь недосяжному прийдешньому майбутті. А натомість, безапеляційно втручаючись у життя людей, пожирав у них мрії, надії та сподівання. Повністю вихолощував людські душі, відбираючи у них власні цілі, мотивацію та сенси життя. Це і породило класичний типаж отого безініціативного патерналістського совка з його злобою, рабською психологією та байдужістю до всього. Совка, який і став основною бідою незалежної України.

Я дуже добре пам`ятаю свої відчуття у ті роки. Відчуття, коли твоє життя уже повністю розплановане та кимось розписане на роки вперед: школа, армія, 30-40 років роботи на одному підприємстві, пенсія і до побачення. Від такої перспективи невимовно нудило. Це було несправедливо. Це обурювало. Я прагнув відповідей, але їх ніде не знаходив. Складалось враження, що всіх оточуючих такий стан речей повністю влаштовував. Втекти від цього кошмару можна було лише єдиним способом – мріяти. Мріяти, не зважаючи ні на що. І не сподіваючись результат. І така мрія у мене з`явилась – космос.

Космос манив. Він був загадковий, неосяжний та… вільний. Він надихав, збуджував фантазію й позбавляв відчуття безпорадності та безнадії. В закритому й зацементованому радянському суспільстві це було ой як важливо. Навіть старий радянський анекдот про Гагаріна, що намагався втекти із СРСР полетівши в космос, він про те ж саме.

У бібліотеках я перечитав усю літературу по астрономії, яку тільки міг знайти. Сузір`я, планети, зоряні скупчення, туманності, метеоритні дощі, далекі галактики – зоряне небо стало для мене найкращим другом та відкритою книгою знань. Я пробував проектувати космічні кораблі й розраховувати відстані між небесними тілами та їхні траекторії. Паралельно в неймовірних об`ємах читав наукову фантастику та, навіть, почав пописувати щось своє. Жадоба до знань й тяга до незвіданого була просто захмарна. Але навколишня радянська дійсність била обухом по голові навіть не питаючи. «Думаєш ті звізди тебе нагодують?», «Підростеш, та й візьмешся за голову, а то всілякими дурницями займаєшся», «До сраки той твій космос – воно нікому не треба». Ех, Ілон Маск, Ілон Маск. Не ображайся, але у тебе було таки більше можливостей, підтримки та сили волі, щоб втілити свої мрії у життя.

А потім радянський Союз здох. І нас просто з головою накрило ціле цунамі небувалої раніше свободи та змела лавина небачених на той час можливостей. І в якусь мить ми просто подуріли. Пхаючи та штовхаючи одне одного ми кинулись насолоджуватись цією ефемерною свободою наче метелики, що летять на вогонь. Як навіжені варвари, що не вміють користуватись здобутками цивілізації, ми замість будівництва нашого спільного українського дому стали одне поперед одного розтягувати все те, що погано лежить. І врешті-решт порвали на шмаття та розтягли по кишеням наше спільне майбутнє. Хтось більше, хтось менше, а комусь не перепало взагалі нічого.

Чи була це свобода? Чи були це рівні можливості? І, взагалі, що нам робити далі? Та й яке таке майбутнє хоче нам подарувати наївний мрійник Ілон Маск? Коли ми навіть голосуємо по приколу? Коли ми якісь нікчемні дрібниці вважаємо мегасерйозними проблемами, що потребують безумовного та негайного вирішення – типу цін, тарифів та субсидій? А на справжні здобутки, що матимуть для всіх нас глобальні наслідки, ми навіть не звертаємо уваги? Та ще й кепкуємо з них. Може, тому-що горизонт нашого планування, здебільшого, обмежується наступною зарплатою та літньою відпусткою?

А давайте спробуємо поміркувати? Як думаєте, що я вважаю нашим найбільшим здобутком за весь час незалежності України? Так – Безвіз. Той самий всім вже набридлий, в яких тільки політичних баталіях не пережований та якими тільки телевізійними «юмарістами» не знецінений Безвіз. Чому? Тому-що це інструмент, який в довгостроковій перспективі дасть нам надзвичайний результат. Можна багато перераховувати, що Безвіз – це можливості та перспективи. Що це легший доступ до надбань світової цивілізації, до культури, знань та технологій. Доступ до кращої освіти та до цивілізованого бізнес-середовища. Це можливість поїхати та стати фінансово незалежним, в кінці кінців. Але ключовий його плюс – БЕЗВІЗ ЗМІНЮЄ САМЕ НАШЕ МИСЛЕННЯ. І цим він надзвичайно цінний для українського майбутнього. Адже важливо навіть не те, що ти зробиш паспорт, поїдеш за кордон та побачиш там Колізей, Ейфелеву Вежу чи офшорну віллу Зеленського в Тоскані. Важливо те, що ти МОЖЕШ це зробити. Потужне внутрішнє відчуття свободи, гідності та впевненості в собі – ось що дає нам Безвіз. А розуміти, що ти сам є творцем свого майбутнього – це дорого коштує.

Але 30 травня 2020-го року із Космічного центру ім.Кеннеді одна зовсім молода приватна компанія запускає на орбіту пілотований космічний корабель власного виробництва. Запускає плід праці тисяч і тисяч мрійників, віднайдених, зібраних та згуртованих цією компанією зі всіх куточків світу. І з України теж, до речі. Й грандіозність перспектив, що вимальовуються після цієї події, просто не вкладається в голові. Можна навіть почати перераховувати, що може чекати на нас. Це і проривні технології, і міжпланетні подорожі, і позаземні колонії – такий собі омріяний космічний Безвіз. Але навіть це не головне – головне, що прямо зараз, прямо в цей момент ця подія змінює мислення мільйонів. Які просто в один момент усвідомили, а деякі лиш почнуть усвідомлювати, що як тільки вони захочуть, як тільки приймуть рішення і працюватимуть над собою, то зможуть взяти участь у грандіозних проектах планетарного масштабу. Проектах, які в перспективі до непізнаваності змінять обличчя нашої цивілізації.

Ну, як відчуття? І як перспективка? Невже не хочеться бути причетним до цього?

Та й слова Ілона Маска на прес конференції уже не банально звучать, чи не так? А тепер уявіть собі, як це для мене – бачити споріднену душу, яка не дивлячись ні на що, таки змогла реалізувати мрії свого далекого дитинства.

yaroslav.deneka
Ярослав Денека

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації