А я, старомодний йолоп, чомусь усе життя вважав, що за помилки треба платити. Платити завжди і повсякчас. Не важливо чим: грошима, спокоєм, комфортом, своїм часом, зусиллями – в тому числі інтелектуальними, кров`ю, потом, синцями, порепаними руками, сивиною, відносинами та втратами, в кінці кінців. І плата за ці помилки відраховується в кредитній картці життя без зволікань і без винятків. І що важливо – кожна з них має свою ціну, в залежності від ситуації, наслідків та кількості людей, яких вона торкається. Бо є різниця між тим, коли ти ненароком переплутав букви на клавіатурі та послав у cp@кy якогось слугу народу, і коли ти ненароком переплутав педалі в автомобілі та на перехресті біля Верховної Ради рвонув на червоний. Тому, якщо хтось безапеляційно заявляє про те, що «має право на помилку», у мене виникають дуже великі питання навіть не до самої помилки. І навіть не до прав щодо неї. У мене запитання якраз до того, хто дозволяє собі із висоти свого випадкового злету озвучувати такі категоричні заяви. Бо точно не він має визначати чи є у нього подібне право, а чи ні. Так можна договоритись до абсурду, що кожен злочинець стане безсовісно апелювати до цього права на помилку та вимагати від суспільства дати йому іще один шанс, дати йому іще 100 днів чи дати йому іще раз порулювати Приватом.
Безсумнівно, право на помилку має право на існування (право має право – прикольний каламбур). Але воно не є таким безумовним та беззаперечним як право людини на життя, право на свободу чи право на щастя. Дійсно, помилки є важливою та невід`ємною частиною нашого самовдосконалення, росту та прогресу. Це ті штуки, які дозволяють нам, хомо сапієнсам, навчатись, набивати шишки та набувати унікального досвіду. Щоб потім було легше та повноцінніше жити й краще та продуктивніше взаємодіяти в суспільстві із такими же, як і ми, любителями понапомилятись, дати маху чи ненавмисне схибити. Але є нюанси…
А саме: в праві на помилку немає ніякого сенсу, коли на цих помилках не збираються вчитись. Перефразовуючи: право на помилку є лише у того, хто готовий робити висновки, хто готовий змінюватись і, як би це дивно не звучало – готовий ці свої довбані помилки визнавати. Адже, коли ти прорахувався і помилково вліз у споживчий кредит із божевільними відсотками, то це дійсно може бути помилкою. Бо ти профан і стикнувся із цим уперше. Бо поряд не було того, хто дав би тобі ломакою по спині. Бо у тебе мінус 3 і ти не прочитав дрібним шрифтом словосполучення «тб пздц» у кінці іпотечного договору і т.д. Але коли ти через рік пішов у цю ж саму контору із наступною квартирою, то це уже не помилка, це, курва, називається – ГРЬОБАНА ТУПІСТЬ.
Ну, який сенс ощасливлювати тебе правом на помилку, коли ти спершу створив власний «інвестиційний бізнес» на МММ, через кілька років вирішив стати «фінансовою акулою» на Forex і, врешті-решт, «ювелірним магнатом» на B2B Jewelry.
Або коли ти голосував за Кучму, бо він обіцяв мир-дружбу-жвачку із Росією, потім голосував за Януковича, бо він обіцяв мир-дружбу-жвачку із Росією, а в 2019-му голосував за Зеленського, бо він обіцяв мир-дружбу-жвачку із Росією. У всіх трьох випадках лише пережованою жвачкою і закінчилось. Самі здогадаєтесь, як називається така поведінка? Дивимося абзацом вище.
Але і це ще не все. Право на помилку має дві непорушні принципові ознаки:
1. Право на помилку тим менше, чим більше наслідків цієї помилки і чим більшої кількості людей ця помилка торкається.
2. Якщо помилку виправити неможливо і якщо ціна помилки – життя, то права на помилку немає.
Тобто, якщо від когось залежать життя та долі сотень, тисяч, а то й мільйонів людей – право на помилку практично нівелюється. Але якщо ці помилки все-таки з`являються, то святий обов`язок ці помилки ВИЗНАВАТИ, ВИПРАВЛЯТИ їх, а коли прийдеться – навіть за них ВІДПОВІДАТИ.
Згідно вище написаному, що мав зробити Янукович, коли відмовився підписати Асоціацію з ЄС? Визнати хибний крок та сісти за стіл переговорів? А що зробив? Тупо розігнав студентів. А після розгону що мав зробити? Звільнити керівництво МВС, загасивши неймовірне обурення суспільства у зародку? А що зробив? Нагло і цинічно прийняв 16 січня диктаторські закони. А замість того, щоб визнати помилку, відмінити закони та піти на діалог він що почав? Правильно – штурм Майдану та розстріли. Потім дороги назад уже не було.
Міг він визнати помилки? Міг. Міг виправити, коли це ще було можливо? Міг. Як ми назвемо його поведінку? Ну точно не помилками, на які він мав право. (див.вище)
А тепер повернемось у сьогодення. Складається враження, що останній рік в Україні – це одна суцільна сукупність помилок та ляпів: провал реформ, провал у боротьбі з корупцією, провал у боротьбі із олігархами, провал у переговорах із МВФ, низка дипломатичних провалів, повний і тотальний провал в економіці, абсолютний провал у кадровій політиці, провал у спілкуванні та взаєморозумінні із суспільством, яке хоче і готове спілкуватись, провал у потугах закінчити війну, бо її не збирається закінчувати той, хто її почав, і далі по списку – провал… прокол… прой..б. А якщо до цього добавити ще й повний бардак і хаос у всьому, розвал управління та деградація державних інституцій, відсутність будь-якої стратегії та й навіть елементарно – тактики, незграбне реагування на смертельні виклики – війну та пандемію – завжди постфактум, а на додачу ще й повний та всеохоплюючий дилетантизм на найвищих рівнях влади, то не вистачає ніякого культурного словникового запасу, аби усе це хоча б якось пристойно описати.
Чи є можливість усе це виправити? Можливо і є. Чи була ймовірність усього цього уникнути? Беззаперечно, була. Хто буде за усе це відповідати? А на це питання я хотів би відповісти цитатою із мого особистого тексту, який я опублікував на своїй сторінці у фейсбуці трохи більше року тому – 04 квітня 2019-го року перед другим туром президентських виборів:
«Шановні Друзі, особливо ті, хто планує голосувати за Зе! Ви дійсно готові провести експеримент над Україною та нашим спільним майбутнім? Ви дійсно готові жити в Телевізорі? Ви готові в цьому випадку відповідати за свій вибір, навіть тоді, коли країна під якісно-відзняті ролики нового Телепрезидента весело та невимушено рушить в економічну прірву? На той момент назад дороги вже не буде, а якщо і буде, то вона буде встелена потом, кров`ю та важкою багаторічною працею.»
В цій фразі я не виправив жодної букви, жодного розділового знаку. І хочу все так же запитати: ви готові нести відповідальність за свої помилки? Бо якщо це не помилки, то тоді що? Те, що написано кількома абзацами вище?
