Чи ніколи не траплялось такого, що дні, за роботою та буденними справами, немов би пролітають і по них не залишається й сліду?

Навіть спогадів не залишається. І так можливо і тижні, і місяці, а в декого, на жаль, і роки. Вже по новинам передають те, що видається зовсім новим і знайомі про щось невідоме говорять. Виявляється, що пройшов час за який нібито щось і сталось, але нічого такого, щоб запам'яталось. Добре коли б такого не ставалось, коли життя минає повз нас. І треба вчасно ловити себе в такий період і вносити в своє життя, власне, життя. Бо завдяки кінечності наше існування насправді має зміст.

Ось зараз, саме такий період і настав. До Покрови у всіх робота, клопоти, щось встигнути, десь заробити ... Потім теж саме до третьої річниці побиття студентів, потім до новорічних свят ... І виходить, що з "анабіозу" виходимо декілька разів на рік, ну і ще влітку.

А можна ж кожного дня здобувати нові знання, навички, вміння. Змінювати свою долю, можливо і не кожного дня, але кожного - для цього докладати зусиль. Ставити перед собою цілі і досягаючи їх - жити. Пам'ятати кожен період свого життя. Мати в кінці свого шляху досвіду стільки, щоб можна було літопис скласти. І передавати мудрість чи досвід, чи навіть просто спогади наступним поколінням. Щоб наступні покоління могли зачерпнути науки в кожного з нас і їм хотілось походити на нас і їхні нащадки так саме пишалися своїми предками, в яких можна було би навчитись усього.

Так що "крадучи" свій час - ви крадете його в прийдешніх поколінь, яким доведеться самим мудрішати, на своїх помилках, не маючи можливості порадитись чи перейняти вже здобутий досвід.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація