Сподівання на віру, надію і навіть везіння часто грають злий жарт. Бездіяльність зазвичай призводить до деградації. Тому, коли у війні, у мирній справі вам кажуть бути в пасиві без достатнього на те обґрунтування — це значить, що вас «зливають»...
Відсутні, наприклад, культурна, мовна програми в Україні протягом стількох років значить ніби і незалежності, наводить на думку що нас що? Правильно — зливають. В заробітчани на виїзд. І без особливої різниці чи простим різноробочим чи головним фінансовим експертом в провідну банківську чи іншого типу установу закордоном. Це, все одно, закордоном. Те саме і про медицину, і про освіту в цілому, і про військову справу.
Все зроблено, щоб система «пливла», тобто трималася на воді, тільки і того. Ніякої еволюції чи розвитку — тільки підтримка «пливучості». Так як того, що не тоне, але і не є потрібним.
Чомусь здається, що з більшості країн світу зробили, роблять і будуть робити такі собі резерви дешевої, або дешевшої, робочої сили, добровольців на всі випадки життя: іноземні легіони як у Франції, погоджусь на будь-яку роботу як у США заради виду на постійне проживання, зроблю будь-що заради ординсько-кацапського недомиру як в обділеномізкамиросії і т.д. Тільки, якщо Китай та Індія, з яких також багато емігрують, мають «запас міцності» на сотню років, то ми, на жаль, максимум років на десять і все — українська Україна зникне. Залишиться територія...
Тому треба діяти. Боротися на всіх фронтах на яких встигаєте. Народжувати українців, навчати українську молодь, берегти здоров'я українців, захищати гуртом чи окремо українську культуру та націю. Берегти українську землю.
Боротьба одвічний шлях йдучи яким встигаєш розвиватись, загартовуватись, перевіряти себе та інших. Обирайте тільки рідні вашому серцю орієнтири і боріться до кінця, щоб навіть ваші вороги ридали від того, що ви загинули чи вас не стало. Бо ви були гідними супротивниками.
