site.ua
W W
sandbox

Кожен спокушається власною пожадливістю (Іакова, 1 : 14).

Скажу і я пару слів на тему актуальних гештеґів. Вийшло дещо розлого, але надто болюча тема, що сягає дуже глибоко.

Насамперед, це велика біда і проблема, про яку треба говорити. Якщо тренд із цим теґом допоміг багатьом людям висловити свій біль і виявити пекло, що довкола нас. І добре зробили ті, хто це проговорили. Суспільні і людські проблеми слід виявляти, незважаючи на геополітичну атмосферу – і аж ніяк не гоже принижувати чи применшувати страждання людей, які дійсно трапились. В той же час, емоції, гнів, шок – не повинні застеляти розум. Опис проблеми повинен спонукати до розуміння коренів проблеми та пошуку її розв'язання. Без цього ми не зможемо подолати те зло, з яким ми стикаємось – і навіть чітко розпізнати його.

1. Мертва система правосуддя – знов на чолі всієї проблеми. Вона не просто корумпована, вона просто мертва. Міліція не фіксує склад злочину. Фальсифікуються показання. Слідчі не розслідують. Прокурори не виконують свої обов'язки. Суди не судять. Тому зло залишається непокараним, бо сама система, що відповідає за головну функцію держави і суспільства – покарання злочину і захист правопорядку – вмерла вже давно, вона просто летально уражена раковою пухлиною. Разом з нею вмирає мінімальний сенс існування держави – який складається із захисту прав і свобод громадян від зовнішньої агресії і внутрішньої злочинності. І поки із цим не налагоджені справи – будь-яка розмова про права і свободи, про культуру, науку, освіту і мову впирається у цей наріжний камінь. Праведний суд.

2. Законодавчий дефект – продовження проблеми правосуддя, бо воно також зламане об хибний принцип законодавства. На постсовку панує принцип – "Краще помри" ("Better dead" ;-)). Якщо на тебе напали, тобі краще померти. "Мертві сорому не ймуть", кажуть. Якщо ти пручатимешся, захищатимешся, не дай Б-же, зашкодиш нападникові – все, тебе затягають… А якщо нападник має реальну або символічну владу (військовик, міліціонер, вчитель, лікар, або навіть родич) – то краще покорись і терпи.

Якби у нас працювали схема США (Друга поправка, презумпція невинності, право на самозахист, Castle Doctrine, Stand your ground, Intruder culpability, Immunity from civil lawsuit) – була б зовсім інша ситуація. Звичайна жінка чисто фізіологічно слабша, ніж здоровий лобуряка – це одвічна проблема, яку може виправити тільки асиметричне урівнювання в можливостях, а в цьому полковник Кольт – визнаний експерт. Це вже провокує окремий баттгерт, пов'язаний із п. 1. Але важливіша – зміна законодавства, встановлення реального права на самозахист і презумпції невинності, щоб не жертва мусила доводити, що вона мала право, а противна сторона, що жертва не є жертвою.

3. Якщо ти став жертвою, це не твоя ганьба і не твій сором. Ганьба і сором тому, хто напав на тебе! А не тобі! Не віриш, спитай Головну Жертву історії – Ісуса Христа, Який став Жертвою найганебнішої кари його часів, щоб будь-хто упосліджений і цькуваний міг бути гідним. Він перетворив жертву, як символ ганьби, на символ перемоги і геройства.

Якщо на тебе напали – відбивайся, кричи, вимагай. Ти маєш право. За тобою правда. І якщо ти мовчиш – ти робиш зло. Бо зло лишається непокаране і мучить інших. Треба говорити про проблему, навіть коли не можна щось вдіяти. Тому пишіть, говоріть! Вкажіть на тих, хто чинив насильство. Хай зло буде покаране.

4. Розмова в дусі «всі чоловіки», «всі жінки» – безперспективна. Як показав теґ – як чоловіки, так і жінки схильні замовчувати і заперечувати проблему. І так само, як жінки, так і чоловіки відверто висловлювати засудження злочину і солідарність з жертвами.Тупо інкримінувати всім жінкам якісь ґендерні стереотипи. Дивно звинувачувати у злочинній поведінці «всіх чоловіків». Кожному «пощастило» по-своєму. Але якщо вам справді пощастило, не значить, що проблеми немає – тим паче, коли на яв виходять живі свідчення про страждання. Масштаб яких дійсно жахає.

Логіка колективної відповідальності і колективне почуття вини – не найбільш конструктивний висновок. Особливо тоді, коли ми намагаємось відійти від таврування цілих спільнот, народів, тощо. Найгірше, що можна зробити - це почати таврувати всіх людей за родовою (статевою) ознакою, приписувати цілій множині людей за статтю демонічні риси. Людина, що не чинила і не дозволяла чинити зла – не винна в ньому. Але наше суспільство хворе. І його треба лікувати.

5. Проблема набагато ширша. Це панування ненависті, зашкалювання злоби в нашому суспільстві, розлюднення. Трактування одне одного як об'єкту свого задоволення і своїх амбіцій. Звідси – неприйняття іншої людини, ворожість до інакшості. Чи приймаємо ми іншу людину, якою вона є? Чи не викреслює ми «інших». «не-таких», як чужих, ворожих?

Починаючи із дитинства – це цькування у дитячому (найбільш жорстокому!) колективі, це постійний пресинг з боку батьків, які хочуть тебе зробити кимось, про кого мріяли вони (тебе, звісно, вони про це дозволу не питали, та й взагалі, хто ти такий), це штучне і агресивне розмежування ґендерних ролей (ось звідки іде сексуальне насильство – «Ти що, дівчинка?! Хлопці не плачуть!», одразу у цілості дане приниження жіночого буття, вивищення чоловічого, коштом придушення власне людської природи чоловіка). «Ти не такий [крутий]» - не так одягаєшся, не так розмовляєш, не з тими спілкуєшся, і т.д. і т.п. Це – культура постійного зґвалтування людської самості, якою вона є, на догоду якихось партикулярних стереотипів і комплексів, суспільних та індивідуальних.

Звідси – нездатність прийняти іншого і вести діалог між людьми. Соцмережі тут особливо прикметні. Більшість людей несподівано стають в Інтернеті агресивними, нетерпимими до інших. Френд щось не так сказав? В бан. Френд щось написав? Перепитати і уточнити, чи ти маєш на увазі саме легітимацію жахіття? Нє, краще одразу тавро. При цьому не важливо, до якої партії належить така людина. Праві і ліві, "консерватори" і "ліберали" – однаково агресивно нетолерантні до будь-якої іншої думки, окрім беззастережного одобрямсу.

Культура ДІАЛОГУ, яка ґрунтується на прийняття Іншого і покладанні Спільного, що об'єднує нас і просуває наше Спілкування до чогось продуктивного – просто відсутня. Тому людям легше приписати іншій людині все демонічне, на що здатна їхня уява, замість того, щоб дійсно поговорити про справжні речі…

Замість діалогу – деструктивний троллінг, агресія проти іншого, з ким ти незгоден. Замість аргументації і дискурсу про речі – софістика, маніпуляція, помножені на загальне невігластво в тих речах, про які йде мова. Кожен бо має офігєнно цінне «мнєніє», і жоден не готовий поступитись своїми гадками заради істини, що не задовольняє нікого. Звідси будь-яка реальна проблемна тема, замість того, щоб згуртувати суспільство довкола її розв'язання – вчергове розколює суспільство.

6. Маємо крах виховання у царині міжстатевих стосунків. Одних виховують у гоп-стайл жанрі тупого мачизму. Іншим вбивають в голову або комплекси і страх («терпи і мовчи, а то соромно буде»), або фобії на сексуальному ґрунті. Подумалось: чи не постійне розмежування «хлопчиків» і «дівчаток» має в цьому якусь роль? Що б там не було, але культура міжстатевих стосунків на нулі – розуміння того, як будувати здорові стосунки між статями, придушене набором взаємних комплексів, образ, страхів, більш чи менш обґрунтованих гіркою практикою.

Всі оці комплекси на тему «будь мужиком…», «чоловіче – жіноче», «якщо вона каже «ні», це значить «можливо»», «якщо відмовили – погано добивався», всі ці варварські моделі поведінки – відповідальні за такий стан справ. І кожен, хто поширював міфи «альфа-самців, альфа-самок, "мужчина должен платить и вкручивать лампочки", "женщина должна быть на кухне"».

В цьому не треба винити «християнство», як тут дехто прагне.

Євстратій Зоря, єпископ УПЦ КП, добре зауважив: «Людина, яка справді усвідомлює, що Бог є, що Він всевідаючий і Правосудний, що Він Суддя непідкупний – така людина не насмілиться на фізичне чи статеве насильство, якщо не з любові до ближнього, то хоча б через страх невідворотності Божого гніву». Всякі байки на тему «Бог терпел и нам велел», «Кротостью спасай своего мужа», «Прости и молчи» тощо – це не християнство, а наші місцеві забобони і комплекси.

Справа в тому, що християнство в Україні і не валялось останні 100 років точно, а чи було воно до того, теж жирне питання. Насправді, маємо комплекс патріархальних уявлень і посттоталітарних травм.

Нас привчали до терпіння насильства. Сильно протестуєш – гірше собі зробиш. Трапилась халепа – сам винен, чого туди поліз? Розумне телятко двох маток ссе. Напали на тебе – винен ти. Ти виділявся, ти був не так одягнутий, і взагалі, ти "рудий". Будь тихше води, нижче трави. Тебе ніщо не стосується, твоє діло сторона, а хата скраю. Тому дурні бемкають «вона сама винна», а жертви затуркані (а деякі самі собі товкмачать), що ніби це їхня провина і тому вони соромляться це сказати комусь.

Зіткнувшись із непоборним жахом і злом, людська психіка намагається цей жах якось раціоналізувати, упхнути у щось пояснюване і пристосуватись до життя в умовах, що несумісні із життям гідної особистості. Це спосіб не збожеволіти в умовах надмірного жаху і ґвалту. І заціпенілу від жахіття душу дуже важко відігріти, оживити її природну чуйність і чуттєвість. Це стосується всієї моральності нашого суспільства, яка жахливо деформована в умовах посттоталітарного, постколоніального, постгеноцидного, посттерорного та інших «пост-» існування…

Тому висновок і вердикт дуже простий. Неважливо, хто в що одягається, хто де коли ходить, хто як виглядає, і кого як вчили. Неважливо, як виник цей флешмоб і з чого він почався, чи давали на нього ґранти і які були його цілі (хоча Незалежно від всього цього, насильство – зло, і воно має бути жорстко покараним, і ніяка поведінка жертви не виправдовує насильство. Сексуальне, сімейне, дитяче чи будь-яке інше. Як каже Біблія: «кожен спокушається тільки власною пожадливістю» (Іакова 1:14)!

І нарешті, не забуваймо про людяне ставлення до інших людей. Егоїстична мораль і трактування інших як об'єктів мого задоволення – ось витоки не тільки насильства, а навіть й екологічної катастрофи. Тільки не треба будувати альтруїстичну мораль коштом присікування до поліна в чужих очах, як це люблять робити окремо взяті особи... І так, працюймо над собою. Підтримуймо одне одного (хороші поради психолога Світлани Ройз). Навчаймо наших друзів і дітей правилам поведінки (в т.ч. не боятися). Перед нами - задача побудови справжніх курсів виховання гідної поведінки людини в таких умовах, і звісно, що ці курси будуть різними. Як на мене, саме християнська спільнота має найбільше сил та ідей почати це.

І єдине, чого я побоююсь – щоб все це не завершилось масовим страхом та відчуженням людей, які боятимуться одне одного. Це може статись – надто багато жаху виливається у мережу. Це повинно стати не кошмаром, що замикає нас у тюрмі, а катарсисом – ми вільні від цього жаху і страху. Не замикатись. Не помножувати ненависть і страх. Правда визволить вас (Іоанна, 8:32)

Ось десь отак. Пардон за розлогий текст… Але важко зупинитись, коли нові і новіші історії трагедій шокують тебе… Читайте їх! Якщо ще можете слухати ‪#‎яНеБоюсьСказати, #‎янебоюсьсказать‬ #‎IAmNotAfraidToSayIt‬.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація