site.ua
заблокований

Отче Небесний! Ти поблагословив мене дітьми й поклав на мене обов’язок трудитися над їхнім вихованням. Знаю, Господи, що колись Ти побажаєш від мене звіту з цього важливого обов’язку. Свідомий (свідома) цього, звертаюся до Тебе й смиренно благаю: просвіти мій розум, щоб я своїх дітей якнайкраще провадив (провадила) згідно з Твоїми святими заповідями. Викорінюй з мого серця надмірну прив’язаність до них, яка є проявом самолюбства, щоб я не був (була) сліпий (сліпою) щодо їхніх помилок. Бережи мене, Господи, щоб я не був (не була) для них згіршенням. Дай мені так виховати моїх дітей, щоб вони дедалі більше Тебе пізнавали, любили й усе своє життя поводилися згідно з Твоєю святою волею. Пречиста Діво Маріє! Будь моїм дітям Матір’ю і заступницею. Святий Обручнику Йосифе! Опікуйся моїми дітьми. Небесні друзі моїх діточок, святі Ангели, і ви, святі Божі угодники, імена яких мої діти одержали на святому Хрещенні! Я молю вас: піклуйтеся про моїх дітей і моліть за них Всемогутнього Бога. Нехай ваше піклування й ваша молитва будуть моїм дітям охороною від усякого зла та джерелом щедрих благодатей на шляху до неба. Амінь!

Протоієрей Анатолій Холівчук. Капелан, настоятель Храму Святого Великомученика Юрія Переможця (с. Старі Богородчани). Бог і Україна – це те, чому присвятив своє життя цей чоловік. Священичество, Майдан, волонтерство, капеланська служба.

А ще він люблячий батько та чоловік. Це неможливо приховати, неможливо не помітити. Такі емоції та почуття одразу привертають до себе увагу. Адже він з таким теплом, з такою любов’ю ділиться з нами своїм щастям від того, що його донечка почала говорити з Богом.

Отець Анатолій – мудра людина. Він чудово усвідомлює, чим він ризикує. Там, на війні. Проте в ньому немає ані страху, ані сумнівів. Він сповнений ВІРИ, котрою щедро ділиться і з солдатами на передовій, і зі своїми прихожанами. А в мене серце завмирає, коли я думаю про те, що мої діти можуть залишитись самі, а я більше не зможу їм допомогти.

Нація повинна вивчити – не буває чужих дітей. І сьогодні, коли в країні іде війна, кожна дитина, що втратила батька чи матір, кожна вдова, кожна мати, що оплакує своє дитя – це тест на людяність для кожного з нас, проваливши який, ми назавжди втратимо частинку себе. Байдужість вбиває душу. Остаточно. Невідворотньо.

Ми зобов’язані навчитися допомагати. Непомітно. По-доброму. Підтримувати тих, кому зараз це надважливо. Зараз гинуть кращі з нас. І на нас лежить відповідальність перед ними. Ми своїм життям маємо довести, що вони не помилилися в нас, віддавши свої життя заради нашого майбутнього.

Дві різних України. Одна воює та вмирає, ділиться в окопах останнім шматочком хліба, інша – живе без війни і мріє про відпочинок на океанському узбережжі. Не розумію і ніколи не зможу зрозуміти. Маленькі українці віддають останні крихти, а жадібні, зажерливі кроти ховають свої скарби, котрі не приносять їм нічого, окрім ракових пухлин і інсультів.

Анатолій Холівчук пишається своїми дітьми. Його гордість за маленьку донечку, котра з дитячою наївністю вже звертається до Господа зігріла мені душу. Для нього те, що його дитина знає, в кого просити любові та віри – найкращий подарунок. Адже завдяки цьому його діти ніколи не залишаться самотніми. Їх батько буде завжди поруч. І Небесний і земний…

Діти, батьки яких з самого дитинства навчають їх щиро та відкрито звертатися до Бога, набувають душевного спокою і назавжди позбавляються самотності. Навчивши дітей поважати свою Націю, навчивши їх Богу і Україні, ми навчаємо їх людяності та самоповаги.

Священник. Капелан. Українець. Батько. Щасливий батько, котрий любить і живе вірою в майбутнє не тільки для себе і своїх дітей, а й для кожного маленького, але такого гідного українця.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ».

Герой програми Анатолій Холівчук

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація