Співачка, волонтер Христина Панасюк

І.

Бережи себе, мій друже, бережи,

І якщо на серці туга – розкажи.

Не впади, мій друже, тільки не впади,

А до неба свої очі підведи.

Буде мир і буде спокій, знаю я,

Нас біда з’єднала – ми одна сім’я,

А журавлики здіймаються у вир

І несуть на крилах спокій нам і мир.

ПРИСПІВ:

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Щоб не лилась українська кров,

І щоб не плакали батько і мати,

Щоб не страждала їх вірна любов.

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Ти збережи їх усіх від біди!

Життя країні готові віддати,

Ворожі кулі від них відведи!

ІІ.

Ваші друзі – в яснім небі журавлі,

Уклонилися заплаканій землі.

Ми пишатимемось вами все життя,

Бо жевріє в серці біль до забуття.

Бережи себе, мій друже, бережи

І якщо в душі тривога – розкажи.

Обійми, закрий плечима від біди,

Я тебе благаю, тільки не впади!

Слова і музика: Христина Панасюк


Автор-виконавець Христина Панасюк. Складно любити свою Батьківщину. Складно чути інших. Та як же це по-українськи, як генетично передбачувано – під час війни свідомо присвятити своє життя рідній Україні. Немає в цьому нічого героїчного. Є лише особливе служіння самому собі, своїм принципам та переконанням. Котрі формувалися завдяки тій любові до рідної землі, котра з такою ніжністю та відданістю передавалася з покоління в покоління.

Це велич української душі, котру так і не змогли підкорити люті вороги. Це молитовний хор голосів Небесного воїнства, котрий тисячу років молиться за втомлену та знекровлену Націю, даючи їй змогу в молитві усвідомити себе. Не питай чому так. Краще зрозумій для чого. Що несе в собі тягар випробувань багатьох поколінь. Людині, українцю, звичайній людській душі стає неймовірно складно і вона починає молитися і співати.

А іноді просто співати. І це теж молитва. Молитва за все те, що оточує співаючу душу, котрій так важко переусвідомити біль. І ця душа не відчуває каменів під ногами, забуває пори року, не відчуває спеки чи холоду в своєму прагненні служити, допомагати своїй Нації, своїй Батьківщині.

Ця душа не бачить небезпеки і не відчуває втоми. Вона летить на фронт, чимдуж рушає на передову, забуває про їжу та сон… вона живе… вона дихає в унісон диханню Нації…

Вона пассіонарно заряджається від щирих посмішок на втомлених прифронтових обличчях, вона радіє вірі у щирих дитячих оченятах, пишається військовою формою, на якій квітне жовто-синіми кольорами український прапор.

Вона прокидається ночами від розриваючих душу рифм та мелодій, вона співає, вона лине до Бога і просить змилуватися над найціннішим для неї – її українським народом.

Така душа забуває про мирське, вона створена любити і обіймати. Такій душі потрібен спокій. Вона не потребує слави та визнання. Така душа здатна на все. І лише ти, жовто-синій, можеш дати цій душі мир та спокій.

Побачивши її, обережно та дбайливо обійми цю душу і помолися їй вслід. Мовчазною молитвою. До самого Бога. Молитвою без зобов’язань, щирою та довірливою, не залишаючи в собі нічого окрім істинної віри в прекрасне майбутнє своєї країни і такий довгоочікуваний мир.

Така душа ніби співає: «Віруй в себе і власним прикладом навчай інших любити Бога і Україну». Така душа наче свічка… такі душі потрібно берегти… в них істинний сенс нашого Українського існування.

Христина Панасюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

vyacheslav.kovtun.16207
Вячеслав Ковтун

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації