«Морозиво з помаранчами робити тим же способом, що й цитринове, лише замість восьми лимонів треба взяти шість помаранчів...» Це один із записів у нотатках львів'янина Олександра Гусаржевського. Рецепти з другої половини 18 століття нещодавно знайшов у архіві історик Ihor Lylo.

А ось, наприклад, Ромуальда Тарнавська пише у містечку Косів у Карпатах у 1901 році: «...замість вин непевного походження, до глінтвейнів та зуп додаємо наш домашній яблучний сидр. Поза тим вживаємо для своїх страв соєвий соус японського походження, який робимо з сої. Її боби перетираємо, легко смажимо і довго ферментуємо... Ще один додаток – печериці і трюфелі, які нам привозять у металевих контейнерах з Любичі королівської. До солодощів не шкодуємо мигдалевих пластівців...».

«Спечи телятину як звичайно, виложити на стільницю, понадкраювати острим ножом, наложити бешамелем...», – це вже Леонтина Лучаківська, у книзі, виданій у Львові 1910 року.

«Для паски візьми 96 жовтків та кілька яєць і не шкодуй, господине, шафрану...», – то Зиновія Клиновецька у книзі, виданій у Львові 1913 року.

«Общипайте паву у звичний спосіб...», – Ольга Франко у книзі, виданій у Львові 1926 року...

Ну і знову до морозива. «На додаток до всіх задоволень ми від пуза наїлися шовковичного морозива з медом. Удома ми ніколи не спокушалися морозивом, але тепер дивимося на нього з захватом», — пише Марк Твен у своїх спогадах про українське місто Одесу 1867 року.

Натомість ще досі тисячі пострадяньких зомбі розповідають нам про «самий вкусний совєцкій пломбір» і «сервелат по ГОСТу»... Так от, до приходу совка у нас розвивалася сильна самобутня гастрономічна культура, яку ледве не вбили «вкусной і здоровой піщей» з купою маргарину та паперовими сосисками.

Запихайте таким людям їхні історії про вкусний пломбір у те місце, яким вони думають...

...

Читайте також: Армію на хліб не намажеш?