Для декого в ряду із класичними ознаками настання справжньої весни: отой її раптовий запах, перша несмілива кульбабка, несподіваний метелик і традиційний нежить, є ще один неодмінний признак того, що весна таки прийшла — це поява домашніх мурашок.
Звідкіля вони несподівано беруться і куди потім безслідно щезають, назнущавшись — ніхто не знає. Але щороку без оголошення аннексії військо Formicidae Latreille на добрих три-чотири тижні впевнено окуповує усі шовкові шляхи вашої кухні, кухонного стола, хлібнички, меблів і... нема на то ради.
Боротися з армадою загарбника марна справа. Бо не примітивному гомосапієнсу тягатися з організованими істотами, котрі успішно пережили динозаврів. Тим часом вони, знай собі, по-господарськи діловито швендяють протореними стежинами, зухвало рухають антенками, щось розвідують, ширяться і нахабно лізуть в УСЕ!!!
Найліпшим для збереження власних нервів є смиренно перетерпіти нашестя маленької орди, філософськи здмухуючи в раковину окремих її представників зі слоїків меду та пильнувати аби не з'їсти котрогось разом із шматком хліба насущного.
Архітектурний тип житла, соціальний статус власника, а також санітарний стан помешкання для героїчних мурах не мають ні значення, ні пріоритету. Вєжліві комашки керуються власними бездиференційними принципами. Про це ще знаний мірмеколог Еріх Васманн казав.
* * * * *
З'являлися колись весняні паразити (щоправда трохи менші розміром і руді) навіть на четвертому поверсі старого австрійського будинку в моєї бабусі.
— Бабцю, у тебе тут повно муравлів є! — зауважив я одного разу, гостюючи у старенької та щедро пригощаючись її «фірмовим» пляцком.
— Та є, є... — всміхнулася бабця і погладила мене по голові. — Але правду сказавши, вони мені зовсім не перешкоджають.
— Але чому?!..
— Бо я їх не виджу...
* * * * *
Весна.
