Мене звати Толік, Микола, чи Сєрьога, а може й Едуард. Хоч мої батьки цілком лояльно ставились до радянської влади, і зараз за нею скучають, все ж ім'я мені дали по церковному календарю. Маю десь 35 – 40 років і живу нормально.

Народився в невеличкому містечку. Мати з батьком працювали на заводі, потім стали торгувати, а в кінці дев'яностих спромоглися відкрити невеликий продуктовий магазин.

Закінчив школу зі срібною медаллю. Чесно кажучи, допомогла завучка – моя хрещена мати. Далі ВУЗ в обласному центрі. Поступив на платне, бо знайомих, які б допомогли вступити на бюджет, батьки не знайшли. Але й так добре – навчання в провінційному універі не дороге. Вчився без напрягу: загалом не вчився, а відпочивав. Диплом на руках – роботи нормальної немає. Рідня знов тут як тут, пропонують кілька варіантів в рідному районі: державна служба, найнижча ступінь, мізерна зарплата. Ні – я їду покорять столицю.

Два роки роботи в торгівлі, зйомна хата з тарганами, мівіна, пельмені з соєю та батьківська консервація – Київ не покорився.

Тим часом трапилась дівчина з хорошої сім'ї: блондинка, с сусіднього району, щоправда з золотим зубом, батько лісник, мати чиновниця в адміністрації. Вставили фарфоровий, відгуляли весілля. Справили новосілля у власній квартирі, що у спальному районі обласного центру, спасибі батькам. Пішли дітки. У мене живіт, коханка і невеликий бізнес, у дружини целюліт, тупі подруги та робота в адміністрації.

Не воював, не протестував, у наметі на граніті не спав.

Загалом все стабільно – зараз розмитнив Renault Logan 2015 року, Затока, Кирилівка, Хургада (раз в три роки).

На хліб з маслом є, але якось боязко. Прийде якийсь бандюган і відіжме все, що маю.

От і жінка каже, що треба связі, розвиватись, коротше – йти в політику. Я особливо не пручався, вступив в одну партію — вона щось зів'яла, в другу – те саме. І ось я в партії «За життя зеленого краю майбутнього». Балотуюсь в районну раду (хотів в міську, але там були усі місця зайняті). На виїзді з міста купив собі на дві неділі білборд. Я там у гарній вишиванці і з доброзичливим обличчям, хлопці зробили в фотошопі, щоб не такі великі щоки були… просто – красавєц. Мама замовила собі навіть фото з цього борду, висить у рамочці в батьківській хаті, всі родичі милуються.

Я казав, що йду в політику заради бізнесу? Забудьте. Йду заради людей: щоб вони мали зарплату як в Європі, газ дешевий чи безплатний, ціни низькі, щоб порядок був, пенсії треба підвищити, пільговий проїзд, з корупцією боротися, щоб села процвітали, будували дороги, охорона здоров'я повинна працювати краще і ще багато іншого.

Кому цікаво – заходьте на мій фейсбук – там усе написано.

Після місцевих виборів, можливо замахнувсь на Верховну Раду.

Але треба пройти в обласну, бо таких молодих облич у вишиванках – аж в очах рябить від реклами. А деякі ще й біля наметів бабулькам гостинці роздають.

Ну гаразд, треба бігти. Закупити кілька контейнерів макаронів, а то ще, не дай бог, дійсно не пройду.