Всі пишуть про гордий білоруський народ, про їх згуртованість, про мирний характер мітингів. І це правда. Як правда і те, що переважна більшість громадян Білорусі – проти Лукашенко. Але в цьому і проблема.

І в 2004 році, і під час Революції гідності рушійною силою протесту були переважно люди з Західної України. І так всю незалежність. Янукович мав підтримку значної кількості населення, але прагнення західної частини нашої держави жити в українській Україні – перемогло.

Ви, наприклад, уявляєте, що у Львові львівські спецпризначенці б'ють львів'ян. Або в Тернополі – тернополян. Та вони в той же день або перейшли б на сторону протесту, або б їх просто змели.

Аби не західняки, або, як кажуть у нас – западенці, не було б ніякої незалежної держави.

Хтось скаже, яке право ти маєш про це судити. Маю. Я живу якраз посередині: на заході мене називають москалем, а на сході – бандерівцем.

Так вже сталося, що східнякам не пощастило: вони довго жили під Російською імперією, а потім під совєтами. Цей совок у генах дуже живучий. На Західну Україну «старший брат» прийшов лише у 1939-му: там до того моменту не знали ні голодоморів, ні жорстоких репресій. Тому маємо те що маємо. Та й у роки застою, коли столиця майже повністю зрусифікувалась (не кажучи про інші східні міста), Волинь, Прикарпаття, Галичина вперто опиралися асиміляції.

І коли я бачу результати різноманітних опитувань: де досить великі відсотки тих, хто добре ставляться до РФ, хто вважає росіян братами, хто проти декомунізації та проти незалежності, хто вважав Лукашенка гарним лідером і, нарешті, хто підтримав нинішню владу, а зараз дає найвищі відсотки ОПЗЖопцям – це завжди жителі східного берега Дніпра. Іноді, грішним ділом, думаєш, а якою б була Україна аби складалася лише з західних областей…

В Білорусі протест всеохоплюючий, але такого стержня, як був у нас – немає. У них немає цих самих бандерівців, які натхненно розіпнуть російськомовного мальчіка в трусіках, які з задоволенням приймуть клаптик землі і двох рабів, які ще пам'ятають повстанців та ставлять пам'ятники українським героям.

Білоруси терпіли цього самого колгоспника майже три десятиліття, вони змирились із загибеллю власної мови та культури, із всеохоплюючою залежністю від Росії. А у нас такого не було.

Тому брати львів'яни, франківці, лучани, тернополяни – дякую що ви є.