Слово «реванш» увійшло до мого лексикону ще з шкільної лави. В цей час одним з найбажаніших фільмі для хлопчаків-підлітків був голлівудський «блокбастер» «Месть ниндзя». Шкільний лаборант навіть продавав саморобні фотокарточки з японською надлюдиною, що визирає з-за дерева, тримаючи в руках катану. У мене така крутизна висіла над ліжком. На афішах до фільму, щоправда, писали слово "revenge".
Через майже тридцять років цей самий реванш набуває не абстрактних кіношних обрисів, а реальних українських. Та й помсту готують не ніндзя, а прокремлівські запроданці та малороси.
Зараз усі хто вміє думати, усі хто вважає себе українцями з жахом розуміють – проросійський реванш цілком реальний. Але чи дійсно усе так погано.
Малоросійський ген сидить в українському організмі досить міцно, тому політичні сили на кшталт ПР чи ОПЗЖ матимуть успіх ще довго. Одужання хоч і повільно, але йде, і хай вас не вводить в оману нинішні політичні реалії. Прошарок громадян на ім'я «какая разніца» взяв верх, але це явище тимчасове. Справжня сила не у подібних «шлангів», а у людей з принципами.
Головне питанням хто переможе: люди з проукраїнськими поглядами чи ватники. І якщо у 2010-му здавалося, що процес перетворення України в московську провінцію є незворотнім, скоро ми зрозуміли – це візуальний обман.
Підтримка кремля для совково-ватної публіки із їх сили перетворилась у слабкість. Янукович і його електорат надіялись на Москву, але Москва заступник підступний і непослідовний. Патріотам покладатися було ні на кого — це стало їх силою.
Перемога Москви над Україною зараз можлива лише з допомогою ракет (та й то не факт). І ось чому.
- Хоч одразу і не скажеш, але українці змінились. Після усіх потрясінь, у мозку великої кількості людей народився «українець усвідомлений». Це коли громадяни сприймають свій державний статус не як перебування на певні території, а як приналежність до певної ідеології та традицій.
- Велика частина людей пройшли війну і я не можу уявити, як складеться цей пазл: Медведчук-президент і ветерани україно-російського конфлікту.
- В Заліссі регулярно лунає думка, мовляв Ленін об'єднав Україну. В територіальному сенсі – це правда. Путін теж зробив нам послугу. Його дії призвели до того, що велика кількість ватного електорату залишилась на окупованих територіях і перестали впливати на життя країни.
- На західній Україні м'яко кажучи РФ не долюблювали, а зараз тим більше. Знову ж таки, не уявляю робочу поїздку глави держави Медведчука, або ж прем'єра Рабіновича до Львова чи Тернополя.
- Безвіз та велика кількість заробітчан у Європі остаточно схилили шальки українських терез у західну сторону. Ну як переконати людей, які хоч раз побували у Празі, Берліні чи Варшаві, що російський спосіб життя правильніший.
І нарешті – діти. Кілька поколінь, що народились при незалежності, уже інші. Чи може наприклад молодий харків'янин, який одинадцять років вчився у школі українською, сказати що ця мова – теляча?
Такі фактори і не дадуть нам знову потрапити у імперське болото, принаймні хочеться в це вірити.
