Після обрання Зеленського президентом, багато людей, які були далекі від політики, вирішили, що і вони теж зможуть керувати державою.

А власне чому ні. Комік, який ніколи не мав стосунку до жодних державних установ, став главою найбільшої в Європі країни. Чому б і мені не стати депутатом, адже я точно не дурніше Володимира Олександровича, та й відповідальності у депутатів ради на порядок менше ніж у президента: хочеш ходиш на засідання, а хочеш — ні, хочеш пишеш закони, як не вмієш — не пишеш, все інше теж по бажанню. А от переваг повно: і недоторканність, і зарплата, і відчуття значимості, і ще багато чого.

Так, напевно, думає більшість відомих і невідомих людей, що вперше зібрались стати народними депутатами, або, як зараз модно казати, СЛУГАМИ НАРОДУ. Це нині — новий тренд. У парламент направились артисти, ведучі ТБ, спортсмени тощо. Тобто заворушились люди, які раніше, за деякими виключеннями, тримались від політики подалі.

Що ж таке Верховна рада, і чому вищезгаданий тренд має свої плюси і мінуси.

Верховна рада України законодавчий орган де приймаються закони. Закони приймаються для покращення життя громадян України. Депутати, яких обрали в парламент, повинні писати закони, обговорювати їх, приймати їх шляхом голосування.

Щоб стати гарним депутатом потрібно володіти всього двома рисами: бути гарним спеціалістом у державотворчій царині (економіка, юриспруденція, гуманітарний сектор) та думати не тільки про свій добробут, а й про покращення життя усіх інших громадян держави.

У нас на щастя чи на жаль на політиків не вчать. Усі депутати, міністри, президенти є самоучками.

В якийсь період життя людина вирішує, що їй треба стати депутатом. Мотивація у всіх різна, але, як показали нам 28 років незалежності, переважна більшість йде в раду не для покращення життя українців, а для власних інтересів.

Чи покращиться якість депутатів у нові раді — навряд чи. Кількість ідейних людей серед тієї строкатою юрби кандидатів на перший погляд не багато. А не ідейні, потрапляючи казан з відкатами, інтригами, кнопкодавством, лобіюванням — невідворотно стають частиною тієї гнилої системи. Та й якість їх законодавчої роботи м'яко кажучи викликає питання.

Який плюс нових облич? Без ідейності — жодного. Залишається сподіватись, що ідейних серед новоспечених депутатів буде багато. Головна перевага артистів-законотворців — політична наївність, але і вона швидко проходить.

Чому ж якість депутатів не поліпшується? Насправді — поступово поліпшується. Останній склад ради, не дивлячись на недовіру і критику, став самим ефективним із усіх скликань.

Чому якість депутатів все ж досить низька? Тому що ми маємо невисокий рівень розвитку громадянського суспільства, а депутати є його віддзеркаленням.

Коли почнемо голосувати вдумливо, не за гречку, коли почнемо контролювати роботу депутатів, коли не прийматимемо компромісів в питаннях верховенства закону — тоді матимемо гарний парламент. Але поки нам до цього ще далеко. Тому не варто радіти новим обличчям у раді, адже, перебуваючи під куполом, приємні телевізійні обличчя ризикують перетворитися у гидкі депутатські морди.