Як не дивно, ситуацію в нинішній школі можна порівняти з ситуацією в теперішній політиці.

В радянський час існував «культ начальства». Тобто, яким би не був той керівник (директор заводу, голова колгоспу, генеральний секретар), він майже завжди був правим, а якщо він не був правим, то про це, як правило, ніхто вголос не говорив, або говорили тихо в тісній компанії на кухні. Та сама історія була із вчителями.

Радянський вчитель — об'єкт сакральний. Він не тільки фахівець з свого навчального предмету, а й спеціаліст з виховання будівників комунізму. Тому-то у тогочасних вчителів було багато важелів впливу на дитину та її батьків. Вони за погану поведінку могли вигнати дитину із класу, прикрикнути на неї, іноді і дати підзатильник. Учнів залишали на другий рік, проводились профілактичні бесіди з батьками.

Зараз усе діаметрально змінилось. Ми перестали поважати начальство, при цьому не навчились відповідати за свої дії. Проголосували за депутатів, президента, мера — на другий день нарікаємо, які вони погані. А ми — що їх 30 років обираємо за гречку — білі і пухнасті.

Те саме відбувається з сьогоднішньою школою. Відправив синка вчитись, а він ображає вчителя, хуліганить, курить і має погані оцінки. Хто винен? Правильно — вчитель. А синок — д'Артаньян.

80% батьків у шкільних проблемах свого чада звинувачують саме вчителів. Крім того, 80% батьків вважають, що вихованням їх дітей повинен займатись виключно вчитель. Такий висновок я зробив кілька років пропрацювавши в школі.

Які методи впливу на дитину має вчитель — практично ніяких. Вигнати з класу учня не можна, крикнути — боронь боже, а рукоприкладство — взагалі підсудне діло. Бесіди з батьками, як уже було сказано, найчастіше — справа безнадійна.

Яке вирішення цієї проблеми? Істина, як часто буває, десь посередині. Треба законодавчо ввести правила гри де б і вчитель, і учень могли б у конфліктних ситуаціях себе захистити. Тому що зараз існують штрафні санкції лише для педагогів, а учень завжди правий — це не нормально.

Європейські цінності, які ми зараз проголошуємо це не тільки наші права, але й наша відповідальність.