Так, мова про Саакашвілі. Цей відомий майстер метання бумерангів дочекався моменту коли розкидані напередодні метальні предмети почали гатити в потилицю метальникові. І мова тут не про персону Саакашвілі, а про його здатність ставитися до батьківщини, лише як до майданчика особистого возвеличення, адже президент країни, котрий втративши президенство на далі ще й зрікається громадянства країни, котру він очолював і на смерть за котру він посилав її солдатів, апріорі не повинен навіть помишляти про політичну кар'єру на наступному майданчику. Україна тут випала новим щасливим шансом для Саакашвілі, він навіть отримав удільне князівство для реформаторських експериментів, але Одеська область так і не стала тим дном, відштовхнувшись від якого можна було б перетворитися в справжнього символа українських реформ. Саакашвілі з перших днів у Одесі демонстрував свій намір з Одеси виграти зі своєю партією вибори у Грузії і повернутися туди на посаду прем'єра, або навіть не повертаючись тримати контроль над ситуацією в Грузії. Одесити цей намір прочитали як ніхто інший. Після поразки Єдиного Національного Руху на виборах із Мехо сталася істерика настільки, що він почав вести себе в Україні не як експат, а після втрати громадянства Грузії у нього ще й залишалося підданство Нідерландів, а як особа, котрій Україна зобов'язана більше ніж власному дійсному, демократично обраному президентові. Але в Україні, взагалі то все навпаки – це політики беруть обов'язок перед суспільством і державою а не держава і суспільство перед політиком. Особливо політиком, котрий відрікшись громадянства власної країни не бореться в судах власної країни за повернення громадянства. Це до речі свідчення якості реформ у Грузії! Саакашвілі, котрий реформував суди Грузії боїться звертатися в суди Грузії про відновлення громадянства, а в «наскрізь корумповані» за його словами суди України він зовсім не боїться звертатися! Хіба це не найкраще свідчення якості реформ у обох країнах?

Але тепер про Геростата. Цей мешканець Ефеса, спаливши храм Артеміди, зажадав безсмертя, і це вже сюжет з психології, а не політології. Перехід від позитивного образу, до шокуюче негативного справді здатен увіковічнити безрозсудність будь-якої особи. Доля реформаторів часто також зводиться дотого, що позитивний образ залишається буденністю, а ризиковий хайп раптом приносить стільки слави, що годі не згоріти в променях короткочасної слави. Але ця слава із розряду хайпів перестарків поп-сцени. Саакашвілі, на жаль, повів себе як перестарок поп-сцени. Політики-популісти в житті оперують тим же інструментарієм що й поп-артисти. Але его політика балансується копіткою роботою партійної мережі, а Саакашвілі вибудував таку мережу, котра в Україні на тлі його хайпів стала лише розмінною монетою його хайпів.

Віталій Портников, буду чи людиною делікатною, в статті «Саакашвілі починає мстити» висловився доволі однозначно і жорстко: «Саакашвілі, напевно, думає, що таким чином він мстить Порошенку — але він мстить Україні. Саакашвілі, напевно, думає, що таким чином зверне на себе увагу Трампа — але в своєму егоцентризмі він загрожує тій підтримці, яку американці надають Україні.

Коли він говорить про ціну, яку Україна нібито повинна заплатити за „некомпетентність своїх лідерів і підкилимні ігри“, чи знає він, що цю ціну будуть сплачувати не Порошенко і навіть не Лещенко з Ситником. Її будуть оплачувати прості українці, які захищають свою країну і потребують підтримки — перш за все військової.»

Отже, чи лише «корисним ідіотом» виявися Саакашвілі, чи ллючи воду на млин Путіну, він готовий на союз із самим чортом заради короткої миті побути ще раз на вершині влади? Чому власне Саакашвілі атакує дипломатичні перемоги Порошенка, адже глобальне союзництво проти російсської агресії таке корисне ще Грузії, не лише Україні. Тому що останні пару років в Україні Саакашвілі торгував міфом про свою вселенську впливовість, аж до моменту коли його викрили на задвірках Трампової інавгурації , хоч і не в за дешево придбаному секторі споглядання. А Вашингтон за останні роки відвідало понад 270 українських політиків і делегацій, і не всі вони шукали там підтримки і солідарності для України, більшість таки умудрялася через платних лобістів лити бруд на колег по ВРУ, і особливо на Президента Порошенка. Тут би пригадати Петлюрине «про українських гнид і про московських вошей» , але й грузинські кузки трапляються не менш дошкульні. Тільки, в умовах агресії, будь-яка дія українського політика в інтересах агресора, навіть не усвідомлена, має позбавляти такого політика будь-якого шансу на перспективу. У Саакашвілі такого шансу вже нема, хіба що з отриманням російського громадянства в окупованій росією Україні! Адже у підданого Нідерландів Мехаїла Саакашвілі було безліч шансів прислужитися постмайданній Україні як із приводу МН-17, так і з приводу референдуму в Нідерландах, котрий виявився малоефективний у путінському сценарії, то чому ж Саакашвілі не скористався шансом допомогти новій батьківщині з референдумом у Ніідерландах? Щось забагато збігів випливає!