Реагування Сполучених Штатів на Євросоюзу на нинішнє різке зростання російської агресивності є виразним, як ніколи перед тим. Можна сказати, що усе вони роблять правильно. Тільки запізно. Бо як завжди спочатку було слово.

«У 20-ті роки минулого століття більшовики, формуючи Радянський Союз, з якихось причин, незрозумілих досі, передали значні території, геополітичні простори на адресу квазідержавних утворень. А потім, розвалившись самі, розваливши свою партію зсередини, розваливши Радянський Союз, призвели до того, що Росія втратила колосальні території і геополітичні простори». Це витяг з виступу президента Росії 18 березня 2021 року в Москві.

Цю заяву мало назвати реваншистською. Вона просочена агресивністю та експансіонізмом. Вона взагалі неприпустима у сучасному світі. І тому реагування на неї повинно було стати максимально швидким. Але воно з'явилося лише тоді, коли Володимир Путін побачив – пущений ним словесний камінець залишився непоміченим. Відтак вдався вже до реальних агресивних дій.

Втім, це не важко пояснити. Західним лідерам, щоб побачити у наведеній цитаті концепцію загарбницької політики Кремля, бракувало знань історії СРСР. Однак учень Вова Путін, вочевидь, не прогуляв урок, на якому йшлося про утворення тієї держави.

Сто років тому в більшовицькій партії існувало два варіанти формального об'єднання підконтрольних їй національних державних утворень. Сталінський план автономізації передбачав, що вони увійдуть на правах автономних республік у Російську Федерацію. Щоб, усе було Росія. А всі інші, з Україною включно, мали стати її суб'єктами. Як нині, наприклад, Чечня чи Башкирія.

Якби сталося так, то після банкрутства комуністичного режиму було б вкрай складним або й неможливим здобуття нинішніми пострадянськими державами незалежності від Москви. Вона й далі контролювала б усю територію, тільки що без радянської влади і КПРС. Колективний Захід прийняв би це спокійно. Бо там, у них усе було «Раша». Їх цілком задовольнила б перемога у змаганні двох систем.

Однак у 1922 році перевагу надали лінії Леніна. Російська Федерація залишилася без України, Білорусії та Закавказької Федерації, які отримали разом з нею статус союзних республік і спільно уклали перший договір про утворення Радянського Союзу. Згодом число його суб'єктів зросло. Отже, це їх нинішній господар Кремля цинічно називає «квазідержавними утвореннями».

Не важко збагнути, проти кого спрямований антибільшовицький фронт Путіна. Зрозуміло, не проти партії більшовиків. Вона вже не існує. Об'єктом загарбницьких зазіхань є ті незалежні держави, які Москва вважає втраченими «геополітичними просторами». Правлячий російський режим прагне їх відвоювати. І не зупиниться, якщо його не зупинять інші. А саме – все той же колективний Захід. І чим скоріше він рішуче шарпне стоп-кран, тим меншими будуть втрати для держав-сусідів Росії і для усієї світової цивілізації.