Для некваліфікованого сільськогосподарського раба завжди знайдеться рабовласник.

У світі існують назви народів, які відображають їх ставлення один до одного. Наприклад, слово «слов’яни» перейшло у романо-германські мови зі значенням «раб», що відображає ситуацію, коли в торгівлі людьми слов’яни частіше були товаром, ніж інші. А звичайне німецьке ім’я «Фріц» в російській та українській мові стало символом поганої, жорстокої людини після Другої світової війни.

Існує велика кількість анекдотів, які складають одні народи проти інших. Іноді вони дотепні, іноді образливі, вони часто містять розповсюджені штампи і міфи – французи гіперсексуальні, італійці темпераментні, німці занадто пунктуальні, а фіни і естонці дуже повільні. Особливими є історії один про одного народів, які живуть поряд, часто воювали один з одним: тут, як правило, присутні негативні риси розумової обмеженості, тупості.

Цікавим є те, що дискурс побутових міжнародних міфів дуже широко представлений і в соціальній і економічній науці. Найбільш відомою мабуть є книга Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму». Ця робота, яка вийшла у 1905 році, є спробою пояснення зв’язку між віросповіданням, психологією і культурою різних народів з рівнем їх успішності у побудові ринкової економіки. За Вебером народи стали більш успішними у своєму розвитку завдяки етиці протестантизму, пуританського аскетизму та лютеранства. Отже на початок ХХ століття в перелік потрапили в основному діючі імперські народи Заходу. Далі по сходинкам вниз йшли інші. Цей час, перед Першою світовою війною, був часом тріумфу свободи і технологій, майбутнє людства вбачалося дуже райдужним і щасливим. Хоча ролі народів розписувалися згідно їх тодішній ієрархії. «Психологія народів і мас» Гюстава Ле Бона вийшла в той же час, що і книга Макса Вебера (1895 рік), аналізує не тільки віросповідання чи культуру, а і расу та її вплив на цивілізованість народу. Для протидії створенню умов для війн Ле Бон навіть рекомендує імперіям не розвивати демократію і не нав’язувати свою культуру нижчим народам: невластива їм більш висока культура підриває моральність і знищує цінності, сформовані століттями, що робить такий народ ще нижчим.

На початку ХХ століття японців вважали тупими і ледачими, китайці і корейці взагалі не розглядалися, як претенденти на роль у розвитку економіки.

Але часи міняються. Лінощі і тупість, як виявилося, не є притаманними ні націям, ні расам, ні культурам. В 2019 році з’явився документальний фільм AMERICAN FACTORY – кінобестселлер про те, як в штаті Огайо (глибинка США), де закрився завод Дженерал Моторз, звільнивши 2000 працівників, китайський інвестор за 500 мільйонів доларів побудував фабрику на 1500 людей. Суть моєї згадки про цей фільм у тому, що китайський менеджмент звинувачував американських робітників, що вони ледачі і тупі. Я згадую нашого улюбленого гуру, норвежця Еріка Райнерта і нову зірку економічного націоналізму – корейця Хо Джу Чанга. Вони говорять, що немає тупих і розумних, ледачих і працьовитих націй. Є тільки ті, що мають вищі технології і нижчі. Або це ще називається професією країни. Тобто не лінощі чи недорозвинутість народу є причиною слабкого розвитку, а навпаки. І ті, хто мають вищі технології і є багатшими, звинувачують менш технологічних у тупості і ледачості. Англійці в ХІХ столітті називали ледачими не тільки японців, але і німців, американці в 1950-ті роки – корейців. Таких прикладів за період індустріальної гонки десятки.

Наразі прийшла черга китайців зневажати інші народи. Приклад зі згадуваного фільму – вони випередили американців у конкретній технології виробництва скла для автомобілів, додали свою ідеологію наддержави, і тепер звинувачують американців у лінощах. Американці говорять – ми не ледачі, просто так вийшло. Але ж китайці ще і ставлять умови, щоб на заводі не було профспілки! А як же права працівників? А менеджмент так боїться сили профспілок, що змушений створювати сприятливі умови всередині компанії, аби тільки не зазнавати тиску і не мати страйків. Тому професія країни повинна бути пристойною, інакше для некваліфікованого сільськогосподарського раба завжди знайдеться рабовласник. І національні особливості тут ні до чого.

volodymyr.panchenko
Володимир Панченко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації