Верховна Рада прийняла закон 2239-1 про відділення магістральної труби від НАКу, т. зв. анбандлінг.

Тепер наші транзитні потужності формально відповідають нормам ЄС.

Це рішення слід би було приймати раніше, щоб мати достатньо часу для перемовин з Газпромом щодо транзиту після 2019.

Зволікання було спричинене зокрема і через непорозуміння Гройсманом та Коболєвим.

Наразі НАК має створити оператора ГТС, виокремити його і ... продати Магістральним газопроводам України (МГУ) на правах концесії на 15 років.

МГУ це компанія, яка вже з рік як створена для управління ГТС після анбандлінгу.

І все це відійде під контроль Мінфіну.

Отже виходить, що на транзиті газу зароблятимуть гроші (для цього треба ще домовитись з росіянами) три держкомпанії.

ОГТС як безпосередній оператор труби, МГУ як управлінець і Нафтогаз як той, хто здав трубу в концесію.

А Мінфін збиратиме з усіх їх податки.

Але якщо врахувати, що це справи держави з державою, то навіщо ж так ускладнювати?

Чому державний НАК не може просто передати майно державному ОГТС?

Навіщо у цій схемі МГУ?

Може усе для того, щоб ганяти державні гроші з місця на місце і на цьому мати можливості для корупції?

Може для того, щоб прилаштувати у кожну з цих компаній своїх топ-менеджерів?

Більше запитань ніж відповідей.

Наявність у цих держкомпаніях наглядових рад, де присутні іноземці має стати запобіжником від схематозу.

Хоча не завжди іноземці виявлялись такими пильними — згадаймо схематоз в Укрнафті, який іноземці впритул не бачили.