Іван Виговський – видатний український політичний та державний діяч. 21 жовтня 1657 року на Корсунській раді був обраний гетьманом після того, як від булави відмовився Юрій Хмельницький. 16 вересня 1658 року новий гетьман уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду, яка передбачала, що Україна під назвою Велике князівство Руське мала увійти до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським. Крім того, було підписано договір зі шведами.
Спочатку Виговський намагався не загострювати відносини із Москвою, але того ж року він зіткнувся з потужною опозицією, яку підтримувала Московська держава. Москва намагалася дестабілізувати ситуацію. Виговському вдалося перемогти опозицію, на чолі якої стояли полковник Мартин Пушкар та отаман Яків Барабаш. Їх обох було страчено. Але після поразки опозиції Москва почала ще активніше втручатися у внутрішні справи козацької держави. Це призвело до московсько-української війни 1658 – 1659 років, яка переплелася з громадянською війною.
9 липня 1659 р. козаки Виговського та кримські татари розгромили під Конотопом приблизно стотисячну царську армію під проводом князя Трубецького, який мав під командуванням елітні частини московського війська, серед яких були найманці-ветерани Тридцятирічної війни. Згодом він підсилився частинами кінноти князя Куракіна. Сам же Виговський мав у розпорядженні близько 30 тисяч козаків та 2 тисячі регулярних військ, утримуваних гетьманським коштом. Також він розраховував на підтримку 30 тисяч татар та нечисленні частини Станіслава Потоцького.
Спочатку Виговський намагався знищити залогу київської фортеці, але воєвода вдало організував оборону. Ця невдача змусила його шукати інші варіанти. Козаки не були регулярним військом, тому Виговський був змушений розпустити половину реєстровців: з 30 тисяч залишилось близько 15 тисяч. Тому він відмовився від штурму київської фортеці і пішов на Конотоп, де перебувала армія Трубецького. Для блокування київської фортеці були залишені поляки та надвірна хоругва гетьмана.
В той час Трубецький тримав в облозі Конотоп. Не взявши це місто він боявся рушити вглиб України. Біля Конотопа козацький гетьман з'єднався з армією кримського хана, тоді як московські воєводи на прибуття кримського хана не розраховували. Козацькі війська облаштували позиції біля Соснівської переправи, що неподалік від Конотопа. Піхота – козаки, найманці та драгуни зайняли позиції в окопах, а кримська кіннота мала розташуватися в засідці. Потім козацька кіннота почала здійснювати рейди навколо Конотопа, блокуючи діяльність московських розвідників. В результаті, російському воєводі здалося, що прийшли лише козаки і Виговському бракує кінноти. Тому, Трубецький вирішив, що зможе розбити Виговського лише кіннотою.
На козаків рушила кавалерія під проводом князів Ромодановського, Львова і Пожарського. Українці давали бій і відступали, намагаючись заманити воєвод до позицій піхоти і відрізати їм шлях до відступу в табір. Московити напоролися на українські окопи і почався бій. Раптом українці почали тікати. Пожарський захопився переслідуванням ворога, але несподівано для нього з усіх боків вдарили татари і повністю розгромили росіян. Лише деякі частини змогли втекти до табору. Гетьманське військо теж усіма силами перейшло в атаку на дезорієнтованих московитів. Врятуватись вдалося частині полку. Двоє з п'яти воєвод Трубецького – князі Пожарський і Львов потрапили в полон. Полягло майже 240 московських дворян, майже 2 000 міських дворян, близько 1000 елітних найманців. Пожарський вилаяв хана матом і плюнув йому в обличчя, за що втратив голову.
Потім Виговський та Мухаммед Гірей намагалися блокувати головні московські сили. Переслідування росіян тривало протягом трьох діб. В результаті битви московити втратили вбитими за різними оцінками від 5 тис. (за російськими даними) до 20 — 30 тис. осіб, ще 15 000 було взято в полон, серед них було 50 воєвод. Козаки й татари втратили 4 000 і 6 000 осіб відповідно. Коли новина про поразку під Конотопом дійшла до Москви, там були дуже налякані.
Конотопська битва
Для козацької держави Конотопська битва була першою досить масштабною й успішною сутичкою з армією Московської держави, але закріпити успіх Виговському, на жаль, не вдалося. Піднялася нова хвиля виступів опозиції, лідером якої став Юрій Хмельницький. Його підтримали такі відомі полковники, як Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко та інші. Війни на два фронти Виговський не зміг виграти і щоб уникнути подальшого кровопролиття 11 вересня 1659 р. під час ради у містечку Германівка, склав булаву. Ю. Хмельницький, який став гетьманом після нього під тиском Московії підписав Переяславський договір у жовтні того ж року, що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Московського царства і ця автономія постійно скорочувалася.
Подальша доля самого Виговського склалася сумно. У 1660 році він підтримав обрання гетьманом Павла Тетері після Юрія Хмельницького та закликав до спокою. Проте на Брацлавщині почалося повстання проти шляхти, за гетьманську булаву боролися Тетеря й Брюховецький. Виговський цим скористався й налагодив відносини із Запоріжжям. Частина запорожців підтримали його, але це не сподобалося Польщі. Виговського звинуватили у заколоті проти інтересів Польщі і стратили 16 березня 1664 року.
Ця історія є досить повчальною. З одного боку вона демонструє волелюбність українського народу, але водночас, нашим предкам, нажаль, завжди бракувало єдності у найбільш відповідальні історичні моменти. За їхні помилки нам і досі доводиться розплачуватися, але ще не пізно зробити висновки, а для цього треба просто пам'ятати історію, бо як казав Максим Рильський «хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
Володимир МУЛЯРЧУК, політолог та історик
