Пам'ятаєте з фізики закон сполучених посудин?

Наш ставок багато десятиліть підряд був сполучений із північно-льодовитим океаном. Величезні холодні хвилі-валуни котились від Сибіру і аж до Карпат, розбиваючись об залізну завісу і забираючи із собою назад до Сибіру живність із наших місць. Все, що пробувало розмножитись у наших теплих широтах – моментально пожиралось крупними хижаками із тих вод. Натомість наші води були наповнені ряскою, льодом і уламками тундри і тайги.
П'ять років тому ми дивом відділили наш ставок від їх океану, сяк-так законопатили дірки у плотині і заснували власну акваторію. Трохи почистили її, не до дна, звісно. Заселили малька. У нашому ставку знову розвелись карасі і попливли каченятка. Спочатку попливли у неймовірно журливій пісні, а потім і по-справжньому. Цілі виводки. Жовті, веселі і безтурботні. Заповнили ефіри і полиці книжкових, поселились у новинних стрічках.
Але північно-льодовитий океан все ще поруч. Прекрасно чути його потужні хвилі, що періодично луплять у греблю на наших східних кордонах, аж здригається земля. І оті симпатичні зелені дверцята, котрі ви хочете відкрити – випустять холоднючі води океану знову у наш ставок. Вони змиють усе, що ледь встигло вирости, а зажерливі крокодили зжеруть наших карасів і каченят. І ставок знову наповниться сміттям, льодом і уламками кіркорових.
Добре подумайте перед тим, як відкривати зелені дверцятка. Ви ж чудово пам'ятаєте, що з них може випливти.