Можна годинами дискутувати на тему освіти у нашій країні: про її плюси та мінуси. Але хотілось би детальніше поглибитись у сам процес навчання в університеті на реальних прикладах та історіях.

Здебільшого, готуючись до вступу до університету, батьки вкладають великі гроші у навчання дитини: репетиторів та різноманітні курси. З іншої точки зору існує інший бік цієї проблеми: школярі вибирають певну спеціальність за критеріями «без проблем поступлю», «добре, що на бюджет» тощо. Все ж таки поступивши на «таку бажану професію» ми стикаємось із рядом сутностей, що просто суперечать нормальній логіці.

Почнемо ми не з банального відвідування або навпаки прогулювання пар, що для студентів не є дивним, а про наукову діяльність. Уже з першого курсу кожному студенту пропонують брати участь у наукових конференціях (зазвичай кафедрального рівня). З одної точки зору студентів одразу заохочують до наукової діяльності, що є великим плюсом. Але якщо проникнути детальніше у цю тему, результати можуть бути не такими приємними.

Зазвичай, студентові пропонують презентувати готову тему свого наукового керівника або викладача. Але виникає питання: на якому рівні будуть знання студента у темі, яку він лише починає освоювати? Питання залишається риторичним.. І так протягом кількох років.

Можливо, це небажання студентів розвиватись або шукати тему для наукових досліджень, або пасивність викладача працювати зі студентом у напрямку цікавому саме студентові.

Феєрією нелогічності був реальний випадок. За кілька годин до виступу на конференції науковий керівник кличе студента до себе, щоб той розповів коротко про свою доповідь. Після розмови та відповіді на кілька запитань викладача замість похвали слідувало: «Тобі пощастило, що ти добре розбираєшся у темі». Тобто, за ЛОГІКОЮ, викладач мав співпрацювати зі студентом над науковою роботою. Але при тому студенту просто «пощастило», що він добре розбирається у темі… Це просто абсурд.

З іншої сторони бажання студента займатись чимось своїм стикається із критикою збоку професорів кафедри за найменше відхилення від напрямку твоєї професії. Після цього, часто, студенти починають задумуватись про правильність вибору спеціальності або навчального закладу.

Так потроху, студент, який з успіхом закінчив 4 курси (успіх — це коли не вигнали та ще й до того зі стипендії не злітав) зустрічається з проблемою написання дипломної: справжньої наукової роботи за підсумками усього процесу навчання. В основному на цьому етапі студент починає імітувати наукову діяльність, хоча, до цього часу, майже кожен визначається з цілями в житті та наукова робота є одною із забаганок програми навчання.

Після усього сказаного хочеться просто запитати: «Чому студенти після університету не працюють за спеціальністю?» або «Для чого чи для кого були потрачені ці роки на імітацію навчання?». Питань багато, але відповідей на них немає…