Ми непомітно наближаємося до фінішної прямої — того моменту, коли українці обиратимуть нового президента країни. В контексті чого, важливим є не тільки дослідження електоральних уподобань, на яких зараз здебільшого роблять акцент експерти, але й фіксація інших виборчих трендів та тенденцій. З огляду на що, було б цікавим зосередити увагу власно на кандидатах та змістовному наповненні кампаній.

Вже не раз зазначалося, що ці вибори є рекордними в історії України за кількістю претендентів на пост глави держави. Але це не той випадок, коли ми говоримо про однотипність. Серед кандидатів є топові політики, політики середньої ланки та нові обличчя з абсолютно різним рівнем впізнаваності, обізнаності та політичним досвідом, лімітом довіри. Можна виокремити умовних «комунікаторів» та «стратегів». Деяких з них в певній мірі можна вважати «новаторами»: нові формати комунікації з виборцями та нові підходи до роботи.

Протилежно різними є і акценти. Наприклад, якщо чинний президент Петро Порошенко намагається зосередити увагу електорату на своїх попередніх досягненнях і разом з тим поспішає наповнити умовну «скарбничку перемог» перед виборами, то представники опозиції здебільшого продукують конкретні пропозиції щодо рішення тих нагальних проблем, що існують, і владою не вирішені… Стосовно змістовного наповнення, то слід зазначити, що саме опозиційні кандидати під час написання своїх програм орієнтувалися на ті запити, які існують в суспільстві, а саме: подолання тотальної корупції, ефективна соціально-економічна політика та, безумно, досягнення миру. Останнє є надзвичайно важливим та дуже болісним для українців. Люди втомлені від війни та здебільшого віддають перевагу не військовому шляху, а ефективним переговорам. Як демонструє соціологія 70% громадян готові йти на певні компроміси заради досягнення миру.

В свою чергу доволі детальні плани стосовно даного питання мають декілька кандидатів в президенти, наприклад, Юлія Тимошенко, Олександр Вілкул, Сергій Тарута. Слід зазначити, що деякі програми починалися розроблятися задовго до початку виборчих перегонів. Наприклад, «мирний план» лідером політичної партії «Основа» був розроблений ще в 2017 році. І цьому є логічне пояснення, адже Сергій Тарута родом з Донбасу і для нього питання миру знаходиться в площині особистих питань. Саме тому, на відміну від інших, Сергій Тарута може знати певні нюанси та бачити ситуацію під іншим кутом, більш глибоко. Економіст за освітою, з досвідом політика та управлінця, практикою ведення переговорів за плечима. З огляду на це, Сергія Таруту сміливо можна віднести як до умовних «стратегів», так і в певній мірі до «комунікаторів», про яких зазначалося на початку. А це має неабияке значення в контексті ведення переговорного процесу. Адже, питання війни та миру не вирішуються за рахунок популістських заяв і бажання залишитися в історії. Крім того, для цього потрібно мати певний ліміт довіри, який чинна влада майже вичерпала, а отже можна говорити про те, що на якісні трансформації ймовірно розпочнуться лише зі зміною влади. В контексті того, що ця виборча кампанія є доволі складною та несподіваною, залишається лише спостерігати за подіями. Все стає дедалі цікавіше…