В цій історії запитання виглядають набагато цікавішими, аніж офіційні повідомлення про саму подію.
Отже, Державна компанія «Укрспецекспорт» підписала з турецькою компанією "Baykar Makina" угоду про закупівлю ударних турецьких дронів "Bayraktar TB2".
Навіщо?
Президент Петро Порошенко назвав дві причини.
Про-перше, для посилення можливостей української армії. «Ці новітні ударні безпілотники оперативно-тактичного рівня окрім високотехнологічних характеристик також можуть бути доозброєні сучасним високоточним ракетним озброєнням для знищення бронетехніки, інженерних та фортифікаційних споруд, а також морських цілей».
По-друге, за словами П.Порошенка, підписана угода «є частиною заходів із розширення військово-технічного співробітництва між Україною та Туреччиною і цілковито відповідає стратегічному курсу України до НАТО, його стандартів та відкритого світового ринку озброєння».
З точки зору посилення боєздатності української армії, закупівля ударних дронів – крок безперечно позитивний, корисний.
А от що стосується слів про «розширення військово-технічного співробітництва», то тут все розширення такого співробітництва виглядає просто закупівля продукції турецького виробництва. Тобто, за великим рахунком це просто відносини між продавцем та покупцем з приводу зміни власності на товар за певну платню. Кошти з державного бюджету України перейшли на рахунок турецької компанії в обмін на отриманий товар.
Що особливого в цій угоді ще? Якщо виходити зі слів президента, відповідають стандартам НАТО, до яких прагне Україна. Теж наче все правильно, якщо насправді є відповідність тих літальних апаратів стандартом Альянсу.
А от слова про «відкритий світовий ринок озброєнь» наштовхують на одне велике і неприємне запитання.
Чому турецькі, а не українські?.
Що це може означати?
Варіантів декілька. І не стільки відповідей, скільки запитань!
1) Україна має значні потужності авіабудування, дуже гарних програмістів, але не здатна була за декілька років розробити власний безпілотник?
Іншими словами: виходить, що Україна вже технологічно відстала від Туреччини у цих аспектах?
2) В Україні розробки велися, але через якісь причини у найближчі роки не варто будо сподіватися отримати готові для використання моделі?
То в чому тоді причини такої повільної роботи?
Немає зацікавленості у керівництва держави? Чи у керівництва концерну?
Відсутність достатніх коштів та кадрів? То хто повинен був забезпечити належні кошти та кадри?
3) Закупили те, що є готове та якісне на сьогодні, бо виникла якась термінова ситуація з безпекою?
Але якісної зміни стратегічної військової ситуації у значних масштабах не відбулося. І якщо є власні розробки, то можна було б застосовувати їх, поступово підвищуючи їх якість. У рік виборів на Україну точно ніхто не нападе, щоб не заважати українським політичним лідерами заповзято і запекло боротися між собою.
4) Чи може угода про закупівлю турецьких дронів була частиною політичної угоди керівництва України з керівництвом Туреччини?
Наприклад, такою собі платнею за нейтралітет у питаннях автокефалії? Чи «правильну» позицію офіційної Анкари по якихось іще питаннях, важливих для офіційного Києва?
Угода про закупівлю турецьких ударних дронів безперечно є позитивною подією для змінення української армії.
Разом з тим, ця подія показала, що Україна фактично відмовляється від стратегічних військово-технічних розробок. Свідомо відмовляється від конкуренції на світових ринках озброєнь по тих позиціях, по яких мала значні напрацювання. Це відмова від конкуренції по цілому сегменту військово-технічних розробок та продукції
Це поразка у світовому змаганні держав за право бути сильними, найбільш розвиненими, лідерами.
Володимир Воля,
політичний експерт, міжнародник, магістр державного управління
12 січня 2019 року
