А таки справді дорога, важко порахувати, наскільки…

Претензії Нафтогазу до Газпрому щодо повернення переплати за газ включно відсотків складають, наскільки можна вірити, 17 мільярдів доларів. А вірити мабуть можна, бо претензію подавали у Стокгольмський суд, а не в Печерський. Там цифри, зняті зі стелі у стані бодуна, до уваги не беруться. Залишилось лише дочекатись, яку суму відшкодування присудить нам Стокгольмський арбітраж… Різниця і буде визначати, наскільки Юля нам дорога. Щоправда, лише за одним контрактом… Але з чогось же починати треба.

Окрема справа – завдані державі нематеріальні збитки. Визначити їх найважче, навіть Печерському суду це не завжди до снаги.

Одразу після підписання цієї угоди (а я тоді ніч заснути не міг, памятаю як зараз лисого гнома, що світився щастям і висловлював бажання підписати цю угоду не на 10, а одразу хоча б на 20 років, якщо вже не можна назавжди) дорога наша прем`єрша радісно сповістила нам, що це ціна нашої незалежності. Себто ринкова ціна на газ. Стокгольмський суд таки визнав, що ціна ця далека від ринкової. Причому далека не на нашу користь. На правах експерта-оцінювача користуюсь нагодою нагадати, що ринковою вважається ціна, звичайна на даному ринку або на сусідніх, подібних йому. Іншими словами, судовим рішенням (справжнього суду, а не печерського) ВСТАНОВЛЕНО, що наша незалежність вартує набагато дорожче, ніж незалежність наших західних сусідів. Бозна чому… можливо тому, що у них не було такої дорогої прем`єрки і вона не увійшла у загальний кошторис їхньої незалежності…

Вся клоака (даруйте – кліка) «екпертів», що роками не вилазять із телевізора, вийшовши із ступору після з`ясування ціни та умов контракту і випивши валідолу (чи забивши косяк, кому що до душі) заходилися наввипередки видумувати пояснення.

Більшість із них врешті зійшлися на думці, що Вона – політик пересилила Вону – прем`єрку. Безпрецедентно висока ціна і безпрецедентно ж невигідні умови – наслідок невтримного бажання перед президентськими виборами за будь-яку ціну вибити з-під політичних конкурентів кормову базу. Мені годі вгадати, хто саме отримував відкат від Росукренерго – Ющенко чи якийсь особливо любий його друзь, а може й сам лисий гном, чи всі потроху. Одне очевидно – створювалася ця «прокладка» не для того, щоб Фірташ став мільярдером. Це просто такий побічний ефект.

Дозволю собі додати кілька загальних міркувань на цей рахунок. Кожен, хто хоч трохи розуміється на реаліях нашого «бізнесу» знає, що «прокладка» - найефективніша корупційно-відкатна схема. Саме через «прокладки» проводять весь свій експорт наші олігархи. Якщо ж процедура «обналу відкату» покладається на продавця, собівартість «схеми» різко зростає, крім того, продавець стає учасником «схеми» і теж хоче свою частку. Тому контракт, укладений напряму, без «прокладки», українськими політиками, просто НЕ МІГ мати низьку ціну. Ну чи хоча б конкурентну. Для цього треба спочатку змінити правлячу верхівку на осіб із зниженим хапальним рефлексом.

Просту заміну однієї «прокладки» на іншу народ би не зрозумів, що у переддень виборів недоречно. Тож десь «нагорі» було прийнято рішення, що такий нездогадливий народ і мусить заплатити за своє нерозуміння. А хто ж іще? Не знаю точно, хто і скільки отримав з корупційної маржі, існування якої вже доведено судом, але точно не я і не ви, шановні читачі! Ми її заплатили. Усі разом. За дурість тих, хто примусив нас обирати між Януковичем і Тимошенко. Я, до речі, теж не без гріха. Ходив таки у другому колі обирати «менше зло». І не тому, що воно зовні здавалось дійсно меншим (принаймні втричі), а через небажання пояснювати моїм західним друзям і знайомим, навіщо мій народ обрав президентом злодія-рецидивіста. Уникнути питань таки не судилося… Питали усі. Не для того, щоб покепкувати чи принизити, а із щирої цікавості: що ж ми за люди такі, українці?! Саме через це було особливо боляче. Пояснити даний феномен я не міг. І досі не можу. Але міг принаймні сказати – «я голосував проти».

Такий от гріх за собою тягну… Не обирав поміж Леонідів, не обирав поміж Кучми і Симоненка, а тут от не встояв. Не через високу якість «обраниці» а через вкрай низьку якість (якщо до нього взагалі можна застосовувати це слово) конкурента. На мить забув, що обираючи «менше зло» обираєш зло…

Єдиним жалюгідним виправданням мені може служити те, що я таки став жертвою шантажу. Саме «Вона» шантажувала мене Януковичем. Не соромилась у камеру говорити, що її все одно оберуть, щоб тільки не Януковича. Звичайно, жоден відповідальний політик, не кажучи вже про державного діяча, дозволити собі такого не може. Скрізь і завжди у такій ситуації партія висуває іншу кандидатуру – ту, що має за собою менше негативу, тобто більш прийнятну для виборців. Саме цим пояснюється той факт, що у демократичних суспільствах майже завжди обирають поміж поміркованими, а не радикальними кандидатами. Крім надзвичайних випадків, звичайно. Як от війна… Винятки з цього правила іноді бувають, коли правляча верхівка геть втрачає відчуття реальності, але завжди призводять до згубних наслідків. Скажімо, демократи у США довгенько ставили досліди на своїх виборцях. «Чи достатньо ви нас підтримуєте, щоб обрати президентом чорно…шкірого? Ну то й що, що не прийнято?! Ось вам! Обирайте! Ага, а жінку теж оберете?! А куди ж вам подітися!» Наслідок відомий: трамп судин головного мозку і колапс управління найпотужнішої держави світу… Але це вже зовсім інша історія… Тож обранням двічі несудимого президента ми завдячуємо насамперед… самій Тимошенко. Інший кандидат від її «партії», що не зібрав би на собі стільки негативу, легко отримав би ті самі 5% «протестного» електорату. Той же С. Соболєв, наприклад. Це за умови, звичайно, що вибори взагалі мали місце, у чому маю чимдалі більші сумніви…

Зараз на світ Божий витягнуто нове геніальне пояснення старого контракту. Авторське… Одразу згадуються унтер-офіцерська вдова, що сама себе висікла, і поважний російський офіцер пруського походження, який майстерно витяг себе з болота за волосся (разом із конем, якщо я правильно памятаю). У цей ряд легко стає хитро…підписана угода, що сама себе скасовує у суді… Можна було б звичайно посміятися і почати загадувати, коли Янукович поставить собі в заслугу виникнення громадянського суспільства в Україні, а лисий гном (не при хаті згадуючи) почне вимагати подяки за визначальний внесок у формування української політичної нації, якби не було так сумно.

Вдумайтесь: діючий політик, особа, що вважає себе лідером опозиції, заявляє, що підписала угоду таким чином, щоб її легше було оскаржувати у суді. Тобто нашим іноземним партнерам сповіщається, що Україна підписує міжнародні угоди не з метою їх виконання, а задля подальшого оскарження. Істотними умовами угоди є не ціна і умови постачання і оплати, а наявність юридичних шпарин, що дозволять угоду не виконувати. Таким чином декларується, що Україна – це держава – аферист, з якою не варто мати справи… Заради тактичної мети – спроби порятунку безнадійно зіпсованого іміджу збанкрутілого політика, на державу «вішають» колосальні нематеріальні пасиви, вартість яких годі й порахувати…

І Вона з кожним днем стає нам все дорожчою…

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація