З чим вас усіх і вітаю, шановні українці. Луснула найтовща скрєпка кацапської недодержави-орди. Це і є головний наслідок вчорашніх подій. Розвалено Державний Міф, покладений в основу московії. Те, що відбулось – не внутрішньо українська подія, як намагаються її представити. Чи не вперше за три століття Україна суттєво впливає на світову політику. Вирішальним чином. Звільнення України з духовного рабства для москви – це удар ломом поміж рогів. Воно, убоге, ще плететься, саме не знаючи куди, але копита вже заплітаються і падіння – справа недалекого часу. Впав міф Третього Риму. Той самий, що тримав їх усіх разом, забезпечував всесвітньовідомою смердючою «духовністю». В його ім'я чинилися найстрашніші злочини, ним виправдовувалися бузувірства, від яких кров холоне в жилах. Звичайно, це була лише декорація, милостиво дозволена мовчазною згодою цивілізованого світу. І от декорація впала, і москва постала перед нашими очима тим, чим завжди була – Трєтім міром (третім світом)… В такому статусі вона не потрібна нікому, навіть сама собі.
А що отримали ми, українці? Насамперед – Українську церкву. Не ПРАВОСЛАВНУ в Україні, як нам пропонували щедрі візантійці. Зрозуміти їх можна, хоча навряд чи потрібно. Про їхні інтереси я вже писав, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/24-autumn-of-the-patriarchs
Тепер вже можна написати про методи досягнення цих інтересів.
Планувалося не більше не менше як створення «церкви для всіх», для катів, катованих, і свідків катування, під керівництвом представника Фанару. Сценарій був доволі простим: спочатку Київському Патріархату обіцяли провести Архієрейський Собор виключно серед тих, хто підписав звернення про Томос. Тобто віддати Томос представнику УПЦКП, називаючи речі своїми іменами. Ім'я цього представника теж ні для кого не було секретом. А побачивши, що «розкольники» заковтнули наживку, Варфоломій, як досвідчений шулер пересмикнув, навіть гірше — поміняв правила під час гри, запросивши всіх єпископів, приписаних до України. Тобто, більшість на соборі мала б належати РПЦ, а митрополитом вони б обрали свого онучія. Подальші кроки неважко передбачити – Київський патріархат не прийме такої «автофекалії». Бо погодитись на це – не лише не здобути нічого, але і втратити те, що мали. Залишити українців без церкви, військо – без капеланів. Задля врегулювання конфлікту керівники Собору запропонували б свою «компромісну» кандидатуру – одного з екзархів. Вони зовсім не випадково виявилися етнічними українцями, особисто відданими Варфоломію. Таким чином хитрий візантієць отримав би підконтрольну йому митрополію, до якої зібрав би всіх або майже всіх кліриків і прихожан (що особливо важливо!) всіх Українських церков (а заодно й неукраїнських, окупаційних – мовляв куди ж їх подіти, та й прихожани їхні зайвими не будуть). При такому сценарії Томос ми все одно отримали б. Але не скоро – за кілька років. І в навантаження до нього отримали б заодно падла-лєбєдя і цілий звіринець подібних йому збоченців, домінуючих у Синоді, і чужого митрополита. Чи не задорого нам запропонували «канонізм»? Про його справжню вартість для нас (без врахування впливу його на москву) тут – http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats
От Філарет зі своїми й вирішили, що таки задорого. Але відмовитись – означає втратити підтримку суспільства, «розігрітого» журналюшками та «експертами» до стану кипіння, переконаного, що без Томосу життя немає. Хоча до цього якось жили, але то вже забулося. Отож – «Дайош Томос!». За будь-яку ціну!!! Все – пастка зачинилась. Класичний цугванг. Але замість здатися чи з розпачу відмовитись від гри і втекти – Філарет з командою вирішили виграти у шулера за його правилами. І виграли. Це класичний випадок, коли два супротивника краще, аніж один!
Вождь самосвятів гундяй, при всіх його недоліках, ідіотом точно не є. Він зрозумів і вирішив поламати візантійську «схему». Прорахувавши, що перемога його «шісткам» не світить за жодного розкладу, він просто заборонив їм участь під загрозою оприлюднення компромату.
Намагаючись врятувати «схему» Варфоломій вніс у правила чергові корективи – Собор вирішено проводити Помісний, раптово змінивши формат і збільшивши число учасників і тим самим невизначеність. Одночасно кожному єпископу окупаційної церкви було надіслано особисте запрошення Варфоломія. Треба бути ієрархом, щоб вповні зрозуміти, що це означає для православного єпископа: запрошення од «Самого»! Персональне! Це і честь, і слава, і обіцянка захисту, і індульгенція теж…
А щоб послабити позиції очільників двох церков, до їх запрошень приписали «прохання» не балотуватися. Церква – структура, подібна до війська. Тільки суворіша. «Прохання» керівника там – чемна форма наказу, і ніщо інше. Адже після скасування кацапських «прав» на нашу митрополію УСІ українські клірики з позицій канонічного права є підлеглими Варфоломія.
Врешті: хто виписує Томоси – той і правий.
Завдяки своїм знанням особливостей церковного життя москви і Фанара, завдяки власній впевненості у своїх єпископах і навіть кліриках, яких вони приведуть із собою, Патріарх Київський виграв безнадійну партію. Він нагадує зрячого в країні сліпих. Де помилився Варфоломій? Недооцінив силу московського компромату на окупаційних єпископів, якість кліру УПЦКП, переоцінив честолюбство Філарета.
Варто згадати всіх тих, хто місяцями промивав вам мізки оповідками про клятих українських ієрархів, які зривають святу справу особистими амбіціями. Згадайте тих, хто вливав вам у голову ці думки, силуючись защепнути мишоловку за Філаретом! Хоча б для того, щоб зрозуміти: якщо вони й патріоти, то точно – не України. Для нас вони вороги. Саме так, навіть не противники. Бо війна. І кожен, хто діє в інтересах ворога – сам ворог. Іншого не дано. Всім численим поціновувачам таланту щасливого власника надлишкової незакатаної губи – окреме вітаннячко… Господь дає вам шанс порозумнішати.
«Із міліцейського протоколу: студент Іванов, перебуваючи в зоопарку у стані алкогольного сп'яніння, вліз до вольєру і показав крокодилу дулю зі словами „викуси-закуси“. Крокодил в точності виконав побажання студента». Старий радянський анекдот.
Крокодил не задовольнив студента, хоч і виконав усі його побажання. Не зі своєї вини, а виключно через те, що студент просив не того, чого насправді прагнув. Точно те ж саме зробив Філарет з Варфоломієм. Виконав усі побажання, вкотре продемонструвавши, що мирські суєти для нього не важать нічого. Навіть останню несподівану вимогу: розпустити свою церкву до Собору – виконав, не зморгнувши. Цікава вимога, правда? Від Симеона та Олександра Варфоломій нічого подібного не вимагав, як це не дивно… Зате тепер українці остаточно зрозуміли, що спричинило загибель могутньої Візантійської Імперії – надлишок хитрожопості.
А щоб не вводити Всесвятість у спокусу порулювати тут у нас самому років з десять і притримати Томос до кращих часів, нову митрополію заблокували у стані напівфабрикату, навіть не приховуючи, що це триватиме аж до отримання Томосу. Спробуй, покеруй церквою, в якій із апарату – один митрополит… Додатковим бонусом від такого рішення стала неможливість прийняття у клір архієреїв РПЦМП, які очконули прийти на Собор. Звісна річ, їх довелося запросити до нової церкви. Бо це ще одна вимога Варфоломія. Який досі керує нашою церквою. От Епіфаній їх і запросив. Приблизно так, як нас до ЄС і НАТО запрошують: «двері наші для Вас відкриті. А яма перед ними килимком застелена…». А після отримання Томосу розмова з ними буде вже іншою. В дусі християнства. Візантійського.
А спокуса у Варфоломія таки буде. Бо виконавши його вимоги, Філарет задовольнив його в тій же мірі, як і крокодил студента. Новостворена ПЦУ по факту ВЖЕ контролюється Філаретом. Статут змінять одразу ж після Томосу. Це теж не приховують. Поки що прийняли присланий з Фанару. Згідно побажання студента...
Чи не оберуть Філарета главою вже автокефальної церкви? Теоретично – можуть. А практично: навіщо? Церквою керуватиме Епіфаній, обраний самим Філаретом як найкращий продовжувач його справи ще в часи УПЦКП. Чим займеться Філарет? Керуватиме Епіфанієм. Як його титулуватимуть? А вам не однаково, якщо йому самому однаково?! Це не має жодного значення, бо наступні покоління українців однак зватимуть його інакше: Святий Філарет Київський.
До речі, шановні віряни: сьогодні виповнюється рівно 100 років з дня проведення першого Собору для здобуття незалежної Української церкви. З чим Вас і вітаю. Швидко впорались, як по церковних мірках, насамперед через те, що більше половини цього столітнього терміну питанням опікувався Філарет Київський. Живих у Православ'ї здається не канонізують. А дарма – квадратний німб йому личить.
