Осінь завжди була у нас «недолюблена», такий собі пасинок серед пір року. Це має кілька причин.

По-перше, поява осені означає закінчення загального улюбленця літа. Любов до останнього прививається на рівні умовних рефлексів із самого дитинства наявністю канікул, а пізніше, через значно коротшу (і від того ще більш бажану) відпустку.

По-друге, що більш важливо, осінню практично відсутні свята, що значно збільшує кількість робочого часу у порівнянні із іншими частинами року. Зимою маємо практично цілий місяць безпробудних свят, додамо до цього очікування свята та «відходняк» від нього. Весною, транзитом через перше «весняне сонечко», 8 березня, Великдень та загул першої декади травня, гублячи чверть робочих днів, ми дістаємось до літа. Ну а літом, сам бог велів відпочивати. Тож на цьому фоні осінь звісно програє, а тут ще й погода псується і світловий день стає все коротшим.

Але з іншого боку, саме осінню ніщо не відволікає і ми можемо трохи побудувати ту саму омріяну країну, про яку так багато люблять всі говорити. Тож, як казав класик, вистачить «скигліть» про змарноване літо та погану погоду. Гайда піднімати ВВП!