Минулий тиждень окреслив базовий архетип, з яким діючий Президент Петро Порошенко піде на вибори — це «духовний батько нації». Загалом, політика — це значною мірою змагання базових архетипів.
Перші вибори Порошенко виграв в образі «миротворця», чоловіка, який обіцяв встановити мир. Образ воїна, який сьогодні активно використовується в ході кампанії не надто результативний, оскільки передбачає наявність військових перемог, а не лише створення армії. Натомість, образ «духовного батька» має явну і відчутну перемогу — рішення Константинополя про позбавлення української церкви протекторату Москви. Отримання Томосу — наступний етап, отже, ця «карта» зіграє в ході виборів не раз (це суто технологічне твердження, яке жодним чином не применшує історичне значення цієї події).
Окрім, духовної частини, отримання Томосу має значне політичне значення, оскільки відразу позиціонує Порошенка як політичну фігуру, що поховав «московський протекторат», а, отже, дозволяє йому стати центральною фігурою для підтримки значно більш ширшим (аніж канонічні віруючі київського патріархату) колом патріотичного виборця, на який відразу була розрахована його кампанія про Армію, Мову і Віру. Томос «перекрив» своєю вагою і важливістю пожежу на складах боєприпасів в Ічні, хоча ця подія може бути ще неодноразово використана в ході кампанії його конкурентами.
Юлія Тимошенко, натомість, спробує зіграти в архетип «матері», що спроможна почути, зрозуміти та захистити. Вона вже спробувала спозиціонуватися як ініціатор інновацій, що суттєво відмінне від консервативної кампанії Президента. Блокчейн і Томос — це все таки різні світи.
Проте, найбільший приріст рейтингу їй може дати позиціонування в економічній сфері — питання тарифів, землі, дешевих кредитів і тд. Відмежування Порошенка від теми економіки дає їй в цьому питанні майже пусте поле. Водночас, варто нагадати, що вибори відбудуться в кінці березня. Тоді виборець, хоч і втішений отриманням Томосу, все ж буде виснаженим від оплати дорогих енергопослуг і продуктів харчування. Тому без зрозумілого економічного курсу і бачення зміни ситуації в економіці, навряд чи буде безапеляційно зважати лише на духовні та патріотичні чинники. І це очевидно зона можливостей для потенційної «матері нації» — опора на матеріальні інтереси виборця.
Цим обом досвідченим політичним гравцям додає той факт, що на полі «третьої сили» — все більше кандидатів. Цього тижня Андрій Садовий отримав підтримку лідера Демальянсу Василя Гацько, підписавши з ним відповідну угоду про політичну підтримку. І не так важливо, скільки електорально Демальянс може додати Садовому. Це швидше крок «в піку» Анатолію Гриценку, який, маючи вагомий рейтинг, так і не зміг домовитися з іншими серйозними гравцями про його підтримку. Як і своїм виходом у кампанію, так і цим кроком, Садовий зменшує шанси Гриценка стати єдиною альтернативою добре відомому політичному дуету Порошенко-Тимошенко.
Таким чином, Порошенко та Тимошенко станом на середину жовтня заходять в кампанію як лідери президентських перегонів, що підтверджує і їх внутрішня соціологія. Проте, ситуація вочевидь не є стабільною в силу війни та економічної кризи і будь-яка вагома подія може знову «качнути» запити виборця в бік «нового» чи альтернативного кандидата. Як вже було сказано раніше, в цьому ключовий здобуток цих виборів — очевидна демократія, коли результати, хоч і залежать від вкладених в кампанію ресурсів, все ж лишаються невизначеними до останнього моменту і змушують всіх кандидатів пробігти цей виснажливий «політичний марафон» на повну.
