Для нас акция “Львов, МЫ ЕСТЬ!” началась на вокзале Днепра, где собралась наша команда «Днепр-Донецк».

Ехать во Львов нам пришлось в вагоне без кондиционера. И потому мы были вынуждены принять участие в сезонных гладиаторских боях, между теми кому дует, и теми, кому душно.

И хотя на нашей стороне, стороне тех, кому душно, было явное большинство, но дама, которой дуло была столь агресивна, что во Львов мы ехали с закрытыми окнами, и закрытыми дверями купе. Сама виновница этого праздника жизни лежала на верхней полке в кофте с капюшоном, натянутым на голову, в носках, и под двумя одеялами. А мы изнемогали от духоты внизу.

Но до Львова мы все же доехали. Хоть и мокрые, как мыши, но живые.

На вокзале Львова мы встретили наших (не побратимов) посестер, и отправились в Ратушу.

А по дороге мы успели еще зайти в КРИЇВКУ, попити кофе. Але спочатку, на вході до підпілля ми випили самогону))) А пароль ми твердо пам’ятаємо ще з чотирнадцятого року, коли це гасло розділило наше життя на дві частини…

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Львівська кава – це вау! Сирники криївці – вау-вау!

А аромат? Навіть коли просто пересуваєшся вузькими кривуватими вуличками центру міста – звідусіль лине аромат свіже підсмажених зерен кави. І тепер я точно знаю чому КОФЕ – це він, а львівська кава – це вона. Бо чоловіки так не пахнуть!

Я             </div>
        </div>
    </div>

    <div id=


viktoriya.soloduhina
Виктория Солодухина

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації

© 2015–2021, site.ua — блог-платформа для топ-юзерів українського сегменту Facebook.
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.