Нинішня виборча система попри красиву назву «відкриті списки» по факту є бридкою та гібридною моделлю мажоритарки. Де кандидати однієї партії змагаються між собою в одному виборчому макроокрузі, який у порівнянні з минулуми виборами виріс у кільканадцять разів. При цьому час для агітації лишився той самий – місяць.

За цей короткий період штаби кандидатів сконцентрувались на донесенні виборцям прізвища та порядкового номера свого кандидата, а не його передвиборчої програми.

Тож оцінку ефективності виборчих технологій будемо оцінювати саме за таким критерієм.

1. Бігборди. Кандидати у ради різних рівнів витратили величезну кількість коштів на рекламування себе на бігбордах та сітілайтах. Однак чи не єдиний результат який вони змоогли досягнути це – підняти свою впізнаність.

І якщо для кандидатів на посаду міських голів витрачання коштів на цей вид політичної реклами ще допустимий то для кандидатів на у депутати міських рад це були даремно потрачені кошти. Бо якщо прізвище кандидата виборці ще бачили то два порядкових номери (округ та номер списку) їх повністю дезорганізовував. Особливо якщо врахувати, що дуже часто кандидати розміщували бігборди не на cвоїх округах, а так званих «прохідних місцях.»

2. Робота в полі агітаторів «палатки,» «розтяжки» залишаються доволі ефективним способом за умови якщо на палатках і в зустрічах приймають участь самі кандидати. Особисте спілкування лишається мабуть одним із найефективніших і емоційно найважчих способів агітації для кандидатів.

Говорити з людиною очі-в-очі, брати персональну відповідальність на наступні 5 років, пояснювати помилки, прорахнки чи програму своєї партії – дуже не просто. А паралельно з цим на тебе йде постійний емоційний тиск.

На жаль, на цих виборах, більшість кандидатів у «поля» не пішли. Не знаю, чи то короновірусу наші місцеві політики бояться, чи просто не звикли людям в очі дивитись.

Та поки що в народ йти більшість з них не поспішає.Саме тому багато із кандидатів вирішили піти простішим шляхом -- почали тікати в Інтернет. Але при цьому, більшість із них, допустили стратегічну помилку.

3. Діджитал. На цих виборах склалась ситуація, коли кандидати вирішили, що самесоцмережі мають стати рупорами для виборців. Багато кандидатів памятаючи успіх ЗЕкоманди вирішили зробити ставку на цей напрямок. Ролики, сторіз в інстаграм та ФБ, персональні ютюб і телеграм канали – заполонили наші соціальні мережі.

Тепер ми всі знаємо, які у кандидатів машини, чим вони снідають, хто їх улюблені тварини та цитати класиків (з останнім правда часто виходять казуси).

Чому? Бо кандидатам легше говорити з камерою чим із виборцями, які ставлять не зручніпитання.Але таким підходом кандидати самі себе загнали в пастку. Тому що ролик це лиш один із форм агітації, який здатний підвищувати впізнаваність, а не мотивувати виборців голосувати «за» певного кандидати на місцевих виборах.

Тим паче всі красиві ролики написані фактично за одним сценарієм. Спочатку над містом «гордо літає квадракоптер.» Далі кандидат (або команда) кудись чимчикують під пафосну музику та голослівні заяви.

І при цьому жодного слова як будуть вирішуватись реальні проблеми виборців6 якою буде стратегія розвитку міста, комунальна політика тощо.

Ну і найголовніше. Вести свою персональну сторінку та записувати ролики і вести виборчу кампанію в соціальних мережах це – дві різні речі.

Кандидати, як правило заради економії, повністю проігнорували найголовніші етапи виборчої боротьби в інтернеті: «репутаційни блок,» «партизанський посів,» «ботоферми,» «мінусовкуа» тощо.

Тож надивившись десятки таких однотипних красивих роликів виборець, на мою думку, все одно проголосує за того кандидата з яким спілкувався особисто або на палатці, або у дворі свого будинку.

І за цей прорахунок кандидати заплатять своїми результатами 25 довтня.

4. Чорні технології. Контрпіар. Чорнуха. Це те без чого не проходить жодна виборча кампанія. Особливість цієї – чорний піар кандидати в першу чергу використовують не проти своїх політичних опонентів, а проти однопартійців, з якими балотуються на одному макроокругу. Зривання зустрічей шляхом свого раптового приходу, макетування бюлетенів де якісь кандидати або «забуваються» або навпаки «підсвічуються» -- це лише невеличка частина з того контрпіару, що застосовується на цих виборах. А можна згадати як кандидати однопартійці фізично б'ються, не даючи один одному вести кампанію.
Оскільки це відбувається фактично у всіх партіях – це викликає інтоксикацію у всіх виборців до всіх кандидатів і «топить рейтнг» всієї політичної сили.

5. Традиційні ЗМІ. Вони були і лишаються потужним гравцем на місцевих кампаніях. Місцеві телеканали дивляться як правило не менше 25-30% виборців, газети – читають. Радіо слухають. Окреме місце займають центральні ЗМІ, які теж часто використовують у політичній боротьбі як зі знаком "+" так зі знаком "-".

Як приклад мінусовки можу назвати сюжети, які виходили на одному з центральних каналів проти мера Чернігова Атрошенка чи Дніпра Філатова, в яких журналісти однієї із «розслідувальних програм» займались відвертим контрпіаром кандидатів.

Водночас низка каналів навпаки – займались просуванням певних кандидатів надаючи їм або «безлімітний прайм тайм» для лідерів партій, або роблячи окремих кандидатів радіоведучими у прайм-тайм.

Тож судячи з рейтингів низки нових політичних проектів – традиційни та центральні ЗМІ продовжують домінувати та впливати на виборців.

Звісно, ще рано робити висновки, які технології стали більш чи менш успішними. Але можна вже із впевненістю казати, що традиційні способи роботи в частині побудови свого «поля,» «мережі виборців» та особистого спілкування продовжують лишатись важливими елементами місцевих кампаній.

Разом із «шептунами», «віндерами,» «телефонними центрами,» «формуючими опитуваннями» та іншими технологіями про які кандидати свідомо забувають ховаючись у соціальні мережі.

Ті ж партії, які робили ставку виключно на «персональний діджитал кандидатів,» в основі якого лежали відео ролики матимуть не дуже гарні результати

Бо по перше, в соціальних мережах їх чекає хайп і так званні «кліпаючі виборці», а по друге більша частина активних виборців в «мережах не живе.»

Вихід? Ефективно поєднати технології 19-20 та 21 століття.
Хто це зробив – побачимо за підсумками голосування вже 25 жовтня.