З ранку була зустріч з воїнами — однополчанами. Ближче до вечора. Сиджу в своєму селі в наливайці сам. Десь після четвертої чарки заходять четверо, знаю їх. Ближче до тридцяти років. Далі села не були, ну можливо в Олександрії. Ніколи не працюють. Беруть по чарці, підсідають. П'ють.
Кричу до продавчині :- Алла, принеси набір п'яниці (півлітри+сирок «Дружба»). Розливаю.
Вожак, самий кремезний запитує: — ну, як там на війні?, на передку?
Давлюся горілкою: — де?
- Ну, на Думбасі.
Сваритись не буду, їх четверо, та й в себе пів кіло майже залив, і цей кремезний як у євреїв до сьомого коліна родич, плюс він недавно одружився. Питаю:
- Тобі, твоя борщ варить?
- Да.
- Розкажи мені, його смак.
- Ну.... Як...? Ти??
- От, і я тобі так відповім.
Взяв ще у Алли набір п'яниці, і пішов додому
