Ще далекого 1998 року Іван Дзюба у своїй роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація» написав: «Малограмотні „круті“ діють сьогодні не тільки в торговельно-фінансових оборудках, рекеті та міських „товчках“. Пробиваються вони і в делікатніші сфери – політичних тусовок та „інтелектуальних“ новацій».

Нажаль протягом двадцяти років з того часу бандюки та бариги 90-х, давним-давно змінили свої малинові піджаки на дорогі та вишукані костюми, навчилися політично правильних «для тєкущєго момєнта» фраз та надійно закріпилися в цих делікатних сферах, потіснивши, а часом й витіснивши звідти людей які мали би там перебувати по праву. Не змінним у них залишилася лише та ментальність шпани у способі заробляння грошей яку життя привило їм у буремні 90-ті.

Була надія, що багато з них у намаганні набути, «європейського» у їхньому розумінні, престижу якось переросте цю ментальність та нажаль практика нашого буття показує, що цього, за рідким виключенням, майже не сталося. Для більшості з них робити справи за межею закону все ще залишається нормою.

Нажаль, навіть не дивлячись на дві наші Революції, вони й досі залишаються в нашому політичному полі. Електорат старшого віку який вигартований, ще старими радянськими мемами: «Не вкрадеш — не проживеш» та «Щоб ти жив на одну зарплату» та який на відміну від інших сегментів електорального пирога регулярно ходить на вибори, з циклу в цикл приводить кримінальців 90-х до депутатських крісел рад усього спектру.

Дію цих людей хоч і з натяжкою, але все ж таки можна правильно собі пояснити. Але як собі пояснити, що дуже велика кількість молодих людей з гарною освітою (часом і закордонною) та претензією на майбутнє входження до політичного поля, йде в услужіння до таких політиків? Чи розуміють вони кому збираються допомогати та яких стандартів вони хочуть навчитися у таких людей?

Питання звичайно риторичне…