site.ua
член клубу

"Оживемо, брати, оживем!?"

У жодній країні світу реформувати освіту шляхом пресингування вчителів «зверху» не вдавалося. Освіту можна реформувати тільки «знизу». Основне, що може здетонувати ось цей рух «знизу» – це свобода педагогічної думки та дії.
Якщо ми вивільнимо потенціал вчительства, перестанемо «бемхати» вчителя інструкціями, інструкціями на інструкції, методичними рекомендаціями, методичними рекомендаціями на методичні рекомендації, стандартами (навіть розвивальними), концепціями, заходами, конкурсами, ювілеями...
Нарешті зупинимось самі(хоч трохи вгамуємо псевдореформаторський свербіж) та зупинимо мутну агресивну хвилю навколо школи...
Нарешті просто відчепимось від вчителя, дамо йому хоч трошки відростити, давно обскубані бюрократично-маразматичною вертикаллю, крила – побачимо, як потрошку, на рівні шкіл, починається рух.
Ось, зробили ми щось нестандартне і нам, як кажуть в Одесі, «за це нічого не було», значить, можна проявляти ініціативу далі, робити щось не тільки «для галочки», а тому, що нам та дітям це цікаво.
І так потроху і з'явиться серед широкого вчительського загалу оте щемно-обнадійливе: "Оживемо, брати, оживем!"
Головне – вивільнити, скований людиноненависницькою Системою потенціал, і потрошку почнеться народжуватись ланцюгова реакція творчості.
Розвивальний стандарт(як і всі інші добрі наміри, якими...) запрацює тільки у випадку, якщо у 99% вчителів не буде нестримного бажання забігти світ за очі зі школи. https://vseosvita.ua/news/profesiinyi-standart-uchytelia-bude-z-riznymy-kompetentnostiamy-dlia-kozhnoho-rivnia-kvalifikatsii-5527.html?fbclid=IwAR39EB2vWpGocEkDfR4mNUpQfzQLrMt6oJ2nvzI_rwkjqdKh-TU-Zk9N_yM
Зайве доводити, що розроблення будь-якого професійного стандарту вчителя має починатись із визначення мінімально достатнього рівня(про оптимальний годі й мріяти) забезпечення його життєдіяльності.
Адже ще ніхто не зміг спростувати піраміду потреб Абрахама Маслоу, згідно з якою в ієрархічній системі потреб людини самореалізація на самісінькій верхівці, а внизу прості людські потреби в їжі, безпеці... "Фішка" в тому, що, як правило, потреби вищого порядку актуалізуються лише після того, як задоволені елементарні потреби.

У 90-х роках я повернувся з аспірантури та став директором гімназії, бо побачив, що начальникоцентрована Система(а її головний принцип "Ти начальник - я дурень, я начальник - ти дурень") почала давати тріщину і у нашому педагогічному «болоті» з’явилась певна надія на осушення, а в суспільстві почав формуватись запит на авангардну педагогіку, тож можна було будувати "школу, яка не школа" і там себе успішно реалізувати.
І зараз треба, щоб у людей замість глухої безпросвітності, яка деморалізує, також з’явилася надія, що в системі освіти тут і зараз можна нормально жити, не бути затюканим і приниженим.
Надія, що, працюючи в школі можна бути вільним, забезпеченим і щасливим. Бо вільна, забезпечена і щаслива людина сама собі дасть раду.
Тому для успіху реальних реформ перед входом до МОН та місцевих управлінь освіти треба висікти на камені дві прості аксіоми, які мають стати керівництвом до дії:

1. Абсолютній більшості наших вчителів не потрібні будь-які вказівки зверху, вони самі знають, що треба робити і як себе та інших розвивати.
2. "У нас немає інших учителів"! Тому треба піднімати, а не забемхувати і затоптувати тих, які є.

P.S. "Узок круг этих революционеров. Страшно далеки они от народа".
В. И. Ленин, «Памяти Герцена» (1912). Ці слова у зв'язку з декомунізацією висікати на камені не треба, але їх теж треба згадувати на всіх тусовках штатних "агентів змін" і "модераторів реформ" із багаторічним стажем праці Сізіфа.

viktor.gromoviy
Віктор Громовий

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації