Тут люди мене питають, як я можу називати закриття колаборантських каналів важливим та позитивним кроком. Спершу я не второпав, потім зрозумів — логіка тут така, що зробив це Радбез Зеленського, отже, якщо я це схвалюю, то я схвалюю дії Зеленського, отже, давайте хором плюнем на цього філіна.

Ну… ок.

Перше. Коли хтось робить щось, що я вважаю корисним для моєї держави, я це схвалюю. Якщо прізвище цієї людини Зеленський, я схвалюю дії Зеленського. Заздалегідь перепрошую та пропоную змиритися з цією думкою. Просто до країни я відчуваю більшу емоційну прив'язаність ніж до будь-якого українського політика, включно із моїми однопартійцями. Так вийшло.

Це не означає, що я стаю фанатом Зеленського — я намагаюся взагалі не бути фанатом. Рівно як і не означає, що я починаю схвалювати усе, що відбувається в країні, і на наступному тижні ви мене не побачите на протестних акціях. Це означає, що я оцінюю конкретну дію позитивно, і не готовий вам про це брехати.

Так, сподіваюсь, на цьому місці фанатики вже пишуть «здохни, падло» та розкидують скріншоти по сотнях груп. Поговоримо з тими, хто залишився.

Чому я вважаю, що закриття колаборантських каналів справді важливо?

Для цього треба розуміти, що таке гібридна війна.

Гібридна війна — міждержавне протистояння, що включає в себе військову компоненту, але не обмежується нею, і в якому використовуються усі методи тиску, які можуть призвести до потрібних агресорові політичних дій в державі-жертві агресії.

Ця война, в першу чергу, багатокомпонентна. Вона включає різні фронти:

- військовий — у нас він має вид відкритого перебування російських військ в Криму та прихованного — на Донбасі.

- дипломатичний — коли формують альянси проти України та заважають формувати альянси за Україну,

- суспільний — коли підтримують та підсвічують спільноти, що розгойдують Україну зсередини, наприклад, «Сойм подкарпатських русинів» з двох алкоголиків,

- економічний — він включає різні санкції та обмеження,

- енергетичний — шантаж енергоносіями,

- медійний — він включає обробку українців медіаколаборантами з тим, щоб вони або підтримували проросійські сили, або просто вбивали один одного,

- кримінальний (так, такий теж є) — це коли криміналітет всередині України використовують для роботи на російські інтереси,

- церковний — коли Московський патріархат нам розповідає, що немає жодної України, а є лише Триединая Святая Русь,

- культурний — коли в Україну ввозять книжки та фільми про бравих російських десантників,

- інші, багато їх.

Для захисту держави потрібно воювати на всіх. Але в них — різний ступінь складності. Та різний ступінь небезпеки.

Великими перемогами за Порошенка були, наприклад, обмеження російських соціальних мереж та утворення Православної церкви України (це взагалі історичний крок, але ми поки розглядаємо лише один його вимір — вплив на гібридну війну проти України). Це сильно змінило розклад сил на користь України на медійному, культурному та релігійному фронтах. А також велика перемога команди Коболєва над Газпромом у Стокгольмі — на енергетичному фронті.

Так от. На моє найглибше переконання, зараз медійний фронт є одним з найважливіших. Можливо й найважливішим після безпосередньо військового.

Чому так?

Тому що за останній час Росія там накопичила сили, достатні для того, щоб взяти Україну тепленькою та без пострілів.

Більшість населення Криму та Донбасу не може голосувати на виборах в Україні. Окупацією Росія змінила український політичний ландшафт: тепер ватники не можуть і заїкатися про те, що їх начебто півкраїни (це і раніше було наглою брехнею, але тоді співвідношення дозволяло хоча б фантузувати). Їх, об'єктивно, вісім-десять відсотків, якщо ми говоримо саме про упоротих. На п'яту колонну тягне, на розколоту країну — ні.

Єдиним виходом для Росії залишалося поступове захоплення українського медіаполя із тим, щоб зробити нових ватників з «болота» — себто, із людей політично неактивних. Вона мала на це ресурси — гроші, колаборантів, дешеві серіали, тощо. Вона і провадила цю політику і за попередньої, і за діючої влади. Я з жахом дивився на те, як цей «капітал» зростав і зростав, а наші мітинги мало що давали. Якби зростав і далі — в нас би були великі проблеми. Вибачте, в мене дитинство в Криму пройшло, я дуже добре знаю, що буває, коли російська пропаганда стає мейнстрімом.

Винос трьох (вже, здається, чотирьох) ключових проросійських каналів в розрізі гібридної війни — це дуже потужний удар по цих планах. Я не буду його применшувати.

Це більшість російських рупорів, суто математично, за охопленням. Так, залишається ватний «НАШ», напівватний Інтер, тощо, але в них інші спонсори з іншими політичними інтересами. Таке перекособочення розкладу поведе бої медведчуківських з мураєвськими та фірташівськими. Так, зрештою умовний Мураєв закрисить собі частину того, що повідпадає від Медведчука, але це вже буде зовсім не той масштаб. І це за умови, що НАШ тепер теж можуть прикрити (тільки за останні пару днів вже спіймав кілька страйків від Нацради).

І так, це сигнал тим, що залишився.

Інколи кажуть, що наче от, перезапустити можна. Можна. Тільки по-перше, хто гарантує, що знов не прикриють (що ми, власне, спостерігаємо), а по-друге — ті, хто так кажуть, не дуже уявляють, які це грошові та організаційні затрати.

Повторюсь, справа ж не в тому, щоб ватнику було, що дивитися. Переконаний ватник і в інтернеті знайде. Справа в тому, щоб розірвати зв'язок цих каналів з «болотом», яке дивиться телевізор у фоновому режимі. Яке, не знайшовши канал на звичній кнопці, пожме плечима та перемкне на якесь СТБ. Профіт.

Таким чином, одне з мацалець російського світу в Україні серйозно постраждало. До того ж саме те, що вже тягнулося до життєво важних органів. Воно не знищене, але настільки втратило ефективність, що в найближчий час має вилітити з пріоритетів. Це — перемога. Можливо, перша така за цієї влади, але справжня.

Чи бачу я спроби відрізати інші? Окремі бачу. Наприклад, зареєстрований Слугою народу законопроект про боротьбу з колаборацією. Так, знаю, що паралельно зареєстрував ЄС, але саме це і класно — хай зелені змагаються з ЄС в тому, хто більший патріот, а не з ОПЗЖ — хто більший ватник. Також бачу запрошення патріарха Варфоломея до України і шалені провокації Московського патріархату проти цього. Хоча для мене важливіше, що з ОП зрештою прибрали екс-першого заступника голови, пана Трофімова, ключового лобіста Московського патріархату там.

- Невже ви вірите Зеленському?! — напишуть тут мені.

Звісно, що ні. Я взагалі не вважаю, що політикам треба вірити — треба просто дивитися на те, що вони роблять, і які цьому можуть бути пояснення. Пояснення, яке мені зараз ввижається найбільш вірогідним — це те, що Офіс президента вирішив завоювати патріотичний електорат, воюючи із сепарами адміністративними методами, а проукраїнським виборцям доводячи, що він більший патріот за всіх інших, починаючи з Порошенка. Якщо так, то це, по-перше, розумно з точки зору його власного зиску, а по-друге — непогано для країни в цілому. Якщо він потім повернеться до попереднього стану — дещо корисне вже зроблено, Мертветчук вже на бабки просів. А якщо не повернеться — ще краще.

Бо знов-таки, я щиро вітаю ситуацію, коли політики наввипередки доводять, хто з них кращий патріот, хто краще сепарів лупить та краще Неньку захищає. Саме так і має бути в нормальній країні.