site.ua
sandbox

Невеселий настрій сьогодні. Нічого не пишеться, аналізувати нічого не хочеться. Тільки згадується. Згадую вже померлого батька, який застав Голодомор малим і дитяча пам'ять якого зберегла про те такі страшні речі, що від них волосся на голові ворушиться. Він казав, що коли у їхньому селі нарешті дозволили встановити стелу з іменами вмерлих за той страшний рік, то стела виявилась утричі довшою за ту, на якій імена односельчан, що загинули за всі роки наступної війни.

І померла бабуся перед очима стоїть. Довго вона боялася говорити про ті роки. Почала розказувати тільки незадовго до смерті. Про хати, що здалеку пахли смертю. Про підводу, що їздила зрідка вздовж села, забираючи мертвих. Про те, як сама побачила поховання тих мертвих: на возі кілька померлих, зверху – дочка тітки Мотрі, яку та з останніх сил гарно вбрала на смерть: чистеньке все, випрасуване, кольорові стрічки, паперові квіти, сама піти до поховання вже не мала сил. Під'їхала підвода до ями: «А-ну, дівко, поможи-но перекинути». «Ні, - каже бабуся, - Я не можу. Як так – просто у яму людей поскидати, як дрова?». Взяли ті двоє якось підводу нахилили – покотились мерці догори ногами, і дівчинка та між мерцями – тільки стрічки замерехтіли…

І все життя ті оповіді у моїй голові, не можу забути. А коли у Росії деякий час жив, намагався тим людям щось про те розказати. Вразила реакція: повна недовіра до моїх слів. І нуль співчуття. Максимум реакції – «Так в России тоже голод был. Еще похлеще вашего». А коли намагався пояснити, що наш голод не мав ніяких природніх, об'єктивних причин, що він був штучний, організований по етнічному принципу, наражався на глуху ворожість.

Пам'ятаю, як говорив про це з літнім чоловіком, батьком вірменської сім'ї, яка переїхала до Росії, рятуючись від азербайджанських погромів у Баку. Треба сказати, що Росії вони всі були вдячні і взагалі були, як самі говорили «людьми русской культуры» (навіть мову свою рідну погано вже знали). Перед цим він і його дочка розказували мені про страшні знущання над вірменами у Сумгаїті, про турецький геноцид вірменів. Я слухав з болем і співчував їхньому народові. Але як тільки я заговорив про геноцид українців під час Голодомору, його настрій змінився на мало не насмішкуватий: «Не было никакого голода на Украине. У меня знакомый живет в Харькове – он рассказывал, что ничего такого у них не было» (думаю, той «знакомый» - якраз з нащадків тих вєлікароссов, що були завезені на місце вимерлих хахлов). Але я не став тоді з ним дискутувати й переконувати – я був вражений тим, що люди, які пережили біду і чекають співчуття від інших, не здатні самі проявити краплю співчуття до чужого горя. Я був приголомшений і не знаходив пояснення…

Тепер знаходжу. Ось воно – вони вважали себе «людьми русской культуры». Бачу, що скрізь, куди протягла щупальця ця «русская культура» (хоч колишні республіки СНД, хоч наш Донбас і Крим), - одне й те ж: презирство до тих, хто не належить до «русского мира», пихате переконання, що вони, люди «русской культуры», - то цвіт Всесвіту, а всі інші народи – то браковані творіння Господа, і тому їх не жалко. Співчувати їм не обов'язково. І вже точно цього не можна робити, як тільки виявляється, що їхні біди хоч в чомусь кидають тінь на «Великую Россию». В такому разі то просто вороги, які не заслуговують жалю. Та й по великому рахунку прорідити популяцію цих недолюдків не такий вже й страшний гріх, якщо це на користь «русской культуре».

Вони не змінились, всі ці «люди русской культуры». Кілька років тому вони писали в інтернеті про Голодомор «Массовая диета не более того... хохлы ленивы, просто не хотели жрать». Зараз вони погрожують нам «холодомором», і якби це їм вдалося, не маю сумніву – вони б не співчували нашій біді, вони б сміялися над смертям наших дітей.

Тому я сподіваюсь, що ніколи сюди більше не дотягнуться щупальця такої «великой русской культуры», а значить голодомори ніколи більше не повторяться. Ми маємо зробити для цього все. Заради наших дітей і внуків.

P.S. А відносно тих вірменів, з якими колись був у хороших відносинах – вони зараз повністю підтримують свого Путіна і якось спробували мені по інтернету пояснити, які у нас тут всі фашисти, а «Великая Россия ни при чем». Деякий час я навіть намагався дискутувати, пояснювати… Потім просто розірвав стосунки – та «великая русская культура» дуже глибоко запустила щупальця у їхні душі, умертвивши їх. Лікування вже мертвих неможливе. Їх слід принаймні надійно ізолювати. Заради майбутнього живих. Тим більш якщо є ймовірність зараження.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація