site.ua
vadim.yeremeychuk
Вадим Еремейчук
новачок

Цей текст продовжує серію текстів по темі фактичної деолігархізації України та більше розрахований на експертну аудиторію, проте для швидкого ознайомлення можна обмежитися лише останнім розділом, якщо необхідно обмежитися.

Ключовою причиною поступової втрати Україною її реальної суб'єктності є низька якість державних інституцій. Це саме те, що блокує реформи, не дозволяє здобути вигідну позицію у протистоянні агресії Росії та вибратися зі злиднів всією країною в решті решт. Якість державних інституцій і визначає чи є state, власне, failed чи ні.

Але це лише наявна причина, яка, звичайно, є наслідком тупікової взаємодії суспільства і еліт, які в Україні прийнято називати олігархічним консенсусом та громадянським суспільством.

Наразі, взаємодію українських еліт і громади можна розглядати як неефективну, контпродуктивну, проте саме розгляд такої взаємодії, дає відповідь на те, як необхідно діяти громадському суспільству у теперішній ситуації, а не лише планувати дії крізь призму кінцевої мети "що треба" або "чого хочеться".

Тому, для початку пропоную розглянути хибні напрямки дії громади, по яким значна її частина продовжує рухатися.

Хибні напрямки дії громади

Хибні напрямки дії громади базуються на відсутності розуміння природньої ролі, власне, еліт і громади у розбудові держави та їх оптимальної взаємодії, відповідно їх можна звести до трьох загальних:

  1. Якщо еліти/держава не виконують свої функції, частина громади займається "підміною" державних функцій. Це формат волонтерства, маргінального просвітництва, "народних" ініціатив, як на Хмельниччині та таке інше. Це шлях ескапізму та ідеалізму.
  2. Взаємодія з тим що є, не зважаючи на результат. Це ілюзія протидії агресору та гуртування навколо будь-якої влади. Це шлях зради та патерналізму.
  3. Робота на повалення еліт будь-яким способом, якомога швидше. Це руйнівний шлях юнацького максималізму та радикалізму.

Перший, ідеалістичний шлях "за все хороше і проти всього поганого", навіть окремо від держави, не є забезпечений ресурсно, саме тому він не є реалістичним, а є хибним і відволікаючим – для реального реформування країни не підходить. Філософи пропонують гуманітократію без контролю громади над ЗМІ, волонтери пропонують якісну підтримку армії без контролю над бюджетом, борці з корупцією та "децентралізатори" пропонують якісь проекти без реального контролю громади над базовими центральними державними інституціями, починаючи з ГПУ – це утопія.

Другий, патерналістичний шлях є шляхом інтеграції в систему тотальної брехні та боротьбою із повітряними млинами, спробами здобуття мікроперемог, що в результаті лише підтримує та посилює систему тотальної брехні та владу олігархії, відволікаючи значну частину активної частини громади та "сдуваючи пар", що в результаті підсилює розчарування суспільства, псуються молоді перспективни політики – фактична зрада.

Третій, радикальний шлях не враховує української ситуації, пропонує війну проти всіх та приречений на поразку або руйнацію країни – типове, тупе націоналістичне лузерство. Як можна апелювати до історії та не вивчити помилок попередників?

Окрім цього, всі три хибні напрямки руйнують та відволікають від єдиного вірного напрямку – шляху суспільного консенсусу.

Перед аналізом оптимального шляху суспільного консенсусу, варто також проаналізувати роль еліт і громади у розбудові держави.

Взаємодія еліт і громади у розбудові держави

Українські еліти можна писати у лапках, звичайно, проте є функція еліт, яку громада підмінити не може і не зможе, бо це не її природна функція. Можна бити себе у груди, вірити, що "Мы Можем Многое = МММ", що громада просто згуртувавшись зможе абсолютно все, що вона зможе збудувати свої успішні партії та навіть запускати подвійну веселку над Дніпром, проте це не так і не відповідає реальності.

Чому у багатому американському суспільстві з розвинутими свободами у тому числі і фінансовими, де насправді багато незадоволених двома партіями, так і не виникла третя потужна партія, як реальна політична сила? Всі "треті" партії у США навіть не мають представництв у всіх 50 штатах!

Відповідь проста – тому що еліти "задизайнили" тільки дві. І всі потуги американської громади створити третю силу реалізовувалися максимум у губернаторство якогось окремого штату. Подумайте, чому.

Державні інституції розбудовують саме еліти

Мільйон людей на Майдані навіть не зміг змінити говорячі голови, яким не довіряв, та висунути нових лідерів, які були би здатні якісно виконати завдяння Революції Гідності.

Мільйон приватних підприємців не зможуть реалізувати наукових винаходів без розвинутих державних інстуцій та запустити ракету на Марс.

І це не тому, що український народ гірший від інших.

Усюди, громада здатна лише сформувати запит на відповідні державні інстутуції шляхом створення суспільного консенсусу. Це її перша і природна роль, на яку адекватні еліти завжди реагують.

Громада створює запит, адекватні еліти ці запити завжди вивчають та завчасно реагують, тому і зберігають своє елітарне положення в суспільстві. Це суть загальнодержавного консенсусу демократичних країн.

Але що робити, коли еліти – це олігархічний консенсус, який, наче Янукович один за одним захоплює державні інституції та замість вивчення та реалізації завдань суспільного консенсусу, пропонує громаді тарифне банкрутство та тотальну економічну залежність від держави?

Демонтовувати

Мирно, системно, економічно вигідно.

Подумайте, чому західні еліти взагалі прислухаються до суспільства, адже там теж існує і соціальна нерівність, і вплив бізнесу на владу, і навіть корупція є? Тому що фінансово-політичні еліти не хочуть бути демонтованими, як королі імперій на чиє місце вони прийшли. Королі та їх династії втратили фактично все – всі це пам'ятають и розуміють. Трамп та популізм – це сигнал і їм також, що суспільство незадоволене соціальною нерівністю, і процес змін було негайно розпочато – ми всі його бачимо.

Уявімо собі абсурдну ситуацію, коли Президент США заради миру і списання боргів Китаєм дозволив собі внести в якусь угоду зміни до Контитуції США, що зачіпають державний суверенітет США.

Очевидно, що громада би заждала демонтажу такого Президента. Якщо б цю роль не виконав Конгрес, то громада би зажадала демонтажу і Конгресу через громадські організації та ЗМІ. Якщо і вони були би не здатні реалізувати цю функцію, громада США демонтувала би весь правлячий клас, разом з їх ЗМІ, банками, резеврними системами та статками. Без більшовизму та переділу майна, звичайно. В результаті, фінансово-політичні еліти США би втратили своє домінуюче положення у суспільстві назавжди, кому це треба?

Всі все розуміють, тому це і є основа взаємодії еліт та суспільства – це суть загальнодержавного консенсусу успішних країн.

Саме тому, вже у Європі часто відбуваються відставки ключових політиків, після несерйозних, за українськими мірками, скандалів, або навіть просто через втрату довіри суспільства – ніхто не хоче доводити до крайнощів або до перемоги популістів.

Функція громади у системі тотальної брехні

Отже, функція громадянського консенсусу у ситуації, коли еліти їх не чують – це системна, а не радикальна праця над демонтажем таких еліт, почитаючи із ресурсного, тобто економічного демонтажу.

Планування тотального демонтажу старих олігархічних еліт без зайвого радикалізму і є природньою реакцією зрілого європейського народу, причому це не більшовизм, а саме прагматичний, зрілий підхід у ситуації тотального невиконання владою олігархів перевиборчих обіцянок та зради національного інтересу.

Оскільки громада тільки вчиться діяти так, як зрілий європейський народ, не маючи реальних історичних прецедентів, окрім більшовизму, її дуже просто налякати комунізмом, який тепер неможливий в Україні; обдурити, та замість демонтажу фінансово-політичних еліт "продати" їй майданне шоу з піснями та заміною одного з аватарів олігархічної системи; запропонувати їй псевдореформи із перевдягненими гламурними "копами" та інший фейк, залишаючи саму систему незмінною.

Наведу ще одну абстракцію для порівняння хибних та вірних шляхів дії.

Наприклад, у єдиному ресторані, де взагалі можна харчуватися, Вам принесли борщ у якому мухи, хробаки і шмат волосся, а Вам дуже хочеться їсти і більше варіантів немає – інакше голодна смерть.

Можна стати волонтером, підмінити собою офіціанта і кухаря, почати витягувати це все з борщу та почати їсти, відчуваючи дивний смак страви – отруїтися і померти в решті решт.

Можна почати їсти навіть не витягуючи непотріб, а обережно вибираючи найсмачніше, занурюючи ложку між волоссям та мухами і хробаками – той самий результат. (Прим. Саме цей шлях запропонував Валерій Пекар від ГП "Нова Країна" у відповіді групі "Прогресивний Капіталізм" – проскочити між розколом еліт.)

Можна радикально обуритися та розбити тарілку об підлогу, влаштувати скандал чи бійку, ще й отримати "тумаків" перед голодною смертю.

При всіх хибних варіантах, Ви або нагодуєтеся лайном, або будете голодним і побитим.

Вірний шлях – це показати страву офіціанту та попросити її замінити. Якщо цього не відбулося, показати страву іншим відвідувачам та досягнути консенсусу, що страва мусить бути замінена. Якщо і цього не відбувається, під загальним тиском, очевидно, що без кухні, страву не зготуєш, навіть разом із іншими – як не об'єднуйся, хоч через звальний гріх – тому варто брати кухню ресторану під контроль та викидати звідти непотріб, разом із волохатим кухарем, мирно і спокійно, без бійок, обрати тих, хто готує найкраще, та приготувати борщ, як треба. Всі ситі і задоволені – ніхто не загинув, ресурси та "інститути" ресторану взято під контроль громади.

Найбільшою перепоною такій здоровій реакції суспільства в Україні є умовні Гапони нового часу, які пропонують а) сидіти тихо, бо вони підуть на кухню і домовляться, як робили під час Майдану, де таки загинуло багато людей б) чекати кращих страв і гинути повільніше с) відволіктися від мух та їсти помаленьку д) що проблема у смаках відвідувачів, їх треба змінити, і взагалі треба не борщ просити, а Том-ям – одним словом, хроніки брехні та лузерства.

Функція інтелектуалів та громадських експертів

Прибирання псевдолідерства і є ключовою задачею мислячої частини громади та інтелектуалів, тому що тільки готовність громади до дії і без наявного лідерства призведе до появи справжніх лідерів, що будуть готові якісно виконати ії волю.

А така готовність громади виникне природньо, коли буде прибраний відволікаючий та брехливий фактор. Тому, замість виключно апелювання до громади напряму, яка часто не може почути інтелектуалів без доступу до ЗМІ та критики виключно олігархічної влади, яка глуха апріорі, найкорисніше, в першу чергу, критикувати псевдогромадські організації, що приватизували громадський бренд, не висловлюючи нічого справжнього; що навмисне відволікають значну частину активних громадян від активних дій, являючи собою умовну партію психолептиків, що поширюють седативний ефект та викликають громадський сон.

Це і є важливою функцією інтелектуалів та справжніх громадських експертів – збудити суспільство до дії, врахувуючи наявний інформаційний ресурс.

Звільнивши активну, мислячу частину громади від сну, вона збудить решту суспільства до природніх дій, адекватних ситуації.

Громадянський консенсус – це творча руйнація

Йозеф Шумпетер, один із найвідоміших економістів світу, у книзі "Капіталізм, Соціалізм та Демократія", докладно пояснив принцип творчої руйнації, зокрема і при реалізації переходу від монополістичної економіки до конкурентної, де інновації підприємців і є саме тією силою, що здатна забезпечити економічне зростання, руйнуючи старі цінності монополій.

Проте, суто економічна творча руйнація неможлива при автократичних режимах, як і неможлива при режимах олігархічного консенсусу.

Творчу руйнацію необхідно проводити також у політекономічній сфері, розуміючи, що саме олігархічна економіка і є тією самою "кухнею", де готується олігархічна страва тотальної брехні, яку пропонується споживати суспільству.

Ми всі бачимо, що олігархи-монополісти тільки підсилюють економічний тиск на громаду, у тому числі через підвищення тарифів, як і політичний, через маніпуляції з створенням нової коаліції та призначення ген. прокурора, відкрито демонструючи суспільству готовність торгувати українським суверенітетом у рамках Мінських домовленостей.

Відповідно, творчу руйнацію у політичній сфері необхідно розпочати з прибирання дрібних але шкідливих псевдопредставників громади та старих олігархічних популістичних партій, поступово збільшуючи ресурс системного тиску на владу у питанні повернення вкрадених олігархічних активів.

Окрім цілком очевидних точок тиску на владу, варто планувати та деталізувати нові, такі, як фактична належність олігархії до злочинного режиму Януковича, та її сприяння здійсненню ним державної зради, плюс збагачення за цей рахунок. Це найбільш дієвий політико-правовий інструмент відсторонення олігархів, як від влади, так і від ключових активів, що народжують таку владу, який варто запропонувати суспільству у вигляді проекту.

Все буде добре – олігархії приходить кінець

Жорстка "посадка" олігархічних еліт неминуча. Варто визнати це, як факт і шукати суб'єктність України і своє місце у рамках цього процесу, не заваджуючи неминучому.

Мерзенний торгаш-олігарх примудрився обдурити не тільки людей, що були на Майдані, не тільки друзів-олігархів, він примудрився обдурити і західних партнерів! Такий вінницький колобок-неук з англійською і високим рівнем цукру навіть у крові. А від CIA не втечеш!

Нехай вас не вводить в оману показна втома американських політиків від української влади. Це втома від цієї олігархічної влади, а не від України, Україна важлива для США.

Давайте, подивимося, що відбувається.

Радикальна критика української влади у авторитетних західних ЗМІ, включаючи Washington Post, де наводяться цифри, скільки з західної допомоги на стабілізацію банківської сфери було виведено в офшори – це не випадковість.

Жорстка позиція МФВ по тарифам на газ та змінена позиція західних партнерів по виконанню Мінських угод, які, звичайно, не будуть повністю виконані, показують залежність української влади та створюють суспільну напругу по всьому спектру: від соціальних до націоналістичних прошарків населення – це реакція на "кидок" Заходу збоку української олігархічної влади та підготовка грунту. Не варто за це звинувачувати Захід, це варто використовувати для проведення найбільш ефективної, у першу чергу економічної деолігархізації.

Офшорний скандал – це не тільки "токсичність" українського правлячого класу та страва для популістів, а і делигітимізація української влади в очах заходу, а також гарантія мирної деолігархізації. Міф про всемогутніх олігархів можна забути, в них залишилася лише жадібність, тупість і страх – тікати їм особливо немає куди, тому всі вони оберуть тиху роль Ющенко, а не Януковича.

Зміна позиції "грантових" політиків, що перейшли до жорсткої критики Президента – це не їх вибір, вони взагалі не суб'єктні, проте знадобляться і такі. (Прим. Потім, звичайно, їх також треба люструвати за належність до фракції БПП у момент її очевидної зради, причому не тільки, як політиків, а і як журналістів, самою аудиторією.)

Можлива заміна посла США в Україні на Марі Йованович, що була послом у Киргізії після революції, а у Арменії 2008-го говорила про активізацію громадянського суспільства та відкрито закликала: "сворачивать горы" – гарний сигнал.

А ще є доклад Atlantic Counsil, де прямо говориться про необхідність реприватизації вкрадених активів, без якої, зокрема, реформи не будуть ефективними, і це вже навіть не відоме видання, а серйозний аналітичний центр до якого прислухається багато політиків на Заході.

Додатково, Кемерон анонсував форум по поверненню активів, що допоможе Україні.

В конгрессе США зарегистрирован акт H.R. 5094 о поддержке стабильности и демократии в Украине.

Далі, очевидно, буде...

Хіба цього недостатньо, щоб зрозуміти напрямок та динаміку процесу? А ще ж є набір неявних та конфіденційних сигналів.

Українським політикам нової хвилі, що планують перемогти, не варто уникати незворотнього процесу, а стати на чолі планування фактичної деолігархізації, зокрема і вкраденої державної власності; запропонувати власний план повернення вкрадених активів разом із планом цивілізованої реприватизації; проводити суспільні обговорення того, як країна грабувалася 25 років з детальними списками вкрадених підприємств по кожній ФПГ; активно домагатися визнання Януковича злочинним режимом у правовому полі, разом із бізнесом, що його підтримував за весь період від першого Майдану – тільки такий детальний план може сигналізувати суспільству про незаангажованість та незалежність нових політиків від олігархів та стати справжньою "точкою єднання".

Додатково, це і є план перемоги нових еліт, а не порожнє об'єднання політичних маргіналів.

Свято наближається, шоу починається.

Очікуйте на телекранах країни зимою 17-го.

Це якийсь злий історичний жарт?

Читайте також:

Олигархический консенсус против народа Украины

Додавайтеся у авторську експертну групу "Прогресивний Капіталізм"

#перемога #олігархи #деолігархізація #група #прогресивнийкапіталізм #порошенко #зрада #вадимєремейчук #аналітика #суспільство #громада #консенсус #інтелектуали

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація