Держава геть не вірить бізнесу,
що формує бюджет та повністю довіряє
чиновникам, які цей бюджет проїдають (С)

Знову про Законопроект № 6757 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62333 .

Чому я знову до нього повертаюся? Бо він:
1) порушує права продавця;
2) має велику корупційну складову;
3) сприяє знищенню репутації конкурентів;
4) збільшує витрати Державного бюджету України;
5) не відповідає вимогам якості Закону.
Можна ще продовжити, але допис і так довжелезний вийшов.

Отже, пункт 1. Якщо Ви перечитаєте законопроект, то побачите, що тягар доведення того, що він діяв правомірно, покладений на продавця. Я зараз не буду вдаватися у деталі висвітлення питання презумпції невинуватості, встановленого ст.62 Конституції України, оскільки деякі правники вважають, що він стосується лише кримінального права (я ж вважаю, що у взаємовідносинах Держава — платник податків доказувати вину повинен державний орган. Це твердження узгоджується із практикою ЄСПЛ). Але така норма у проекті порушує принцип змагальності. Фактично, покупець/споживач або особа, яка видає себе за нього може написати будь-що у скарзі, а доводити, що правопорушення не було — повинен продавець.
Крім того, проект № 6757 порушує принцип співрозмірності. Так, за чинним законодавством, у випадку недотримання вимог п.1) ст.17 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зокрема коли платник податків не відобразив операцію купівлі-продажу через РРО, він несе відповідальність у розмірі 1 грн. – за перше порушення, а далі — 100% від вартості проданих із порушеннями товарів (послуг). Сума у 100% не є співрозмірною, але за чинним законодавством, платник був попереджений після першого порушення. Тож, 100% можна вважати вимушеною нормою, що виконує функцію профілактики правопорушення (хоча щодо її адекватності можна сперечатися).
У законопроекті № 6757 пропонується, щоб продавець одразу ж ніс відповідальність у розмірі 200%, з яких 100% піде до відповідного бюджету, а 100% — покупцеві, що написав скаргу. Це не є співрозмірним.
Стаття 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ кажуть, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. При цьому, позбавити таку особу майна можна лише на підставі Закону (наприклад, встановивши певний рівень податків) та в інтересах суспільства. Однак, втручання у право особи на володіння майном має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Якщо законопроект № 6757 покликаний створити умови для детінізації розрахунків, то основним його завданням є — наповнення бюджету. Тобто, законодавець прагне, щоб усі доходи оподатковувалися, а невказання доходів призводить до зменшення надходжень до бюджету. При цьому, відсоток податків і зборів від продажу однієї речі (або багатьох на суму не меншою 850 грн.) без застосування РРО буде різнитися в залежності від того: хто є продавцем (юридична особа або ФОП, тощо), що саме продається та від розміру витрат на придбання/створення такої речі. Разом із тим, загальна сума податків і зборів, що мають бути перераховані до бюджету не можуть перевищувати 100% (на практиці ця сума є в рази меншою) від вартості товару (послуги). Тобто, встановлення для продавця відповідальність у розмірі 200% від вартості товару (послуг), не відповідає необхідності, що є співрозмірною із переслідуваною метою та інтересам суспільства.


Пункт 2. Цей проект має велику корупційну складову. Зараз працівники органу ДФС не несуть персональної відповідальності за неправомірно складені акти перевірок, на підставі яких складено податкові повідомлення-рішення. Фактично, зараз ревізори контролюючих органів (зауважу, що серед них є багато порядних людей) можуть написати будь-що в акті перевірки, а платник податків — продавець змушений буде доводити, що він діяв правомірно, що є значним матеріальним тягарем.
Тобто, ревізор може написати що завгодно, навіть неперевірені дані в акті перевірки і йому/їй за це нічого не буде (ну, знімуть преміальні, але їх і зараз не виплачують).
Крім того, законопроект дозволяє подавати скаргу на продавця без доказів. За таких обставин, будь-хто, хто погодиться «засвітити» своє ім'я, може подавати щодня скарги, або вимагати від продавця грошей (або товарів) за те, що скаргу не подасть. Чим не новий вид бізнесу?
Разом із тим, сума судового збору прив'язана до прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на даний момент від 1600,00 грн. для юридичних осіб та в межах 640,00 грн. – 8000,00 грн. — для підприємців), а сума, яку має відшкодувати продавець прив'язана до неоподатковуваного мінімуму (за законопроектом, мінімум, що має сплатити продавець становить — 1700,00 грн.).
Оскільки сума штрафу не диференційована від кількості порушень (чи це є перше порушення, чи десяте), багатьом продавцям буде легше сплатити 200% від суми проданого товару та забути все, як страшний сон, ніж судитися та нести додаткові витрати.


Пункт 3 – дуже цікавий, адже він дозволяє знищити бізнес конкурентів. Так, законопроект № 6757 зобов'язує ДФСУ оприлюднювати на власному веб-сайті перелік платників податків, щодо яких контролюючими органами застосовано штрафні (фінансові) санкції за скаргами покупців (споживачів), а якщо продаж товарів (послуг) здійснювався дистанційним способом — додатково оприлюднювати адресу інтернет-сайту (чи іншого засобу представлення інформації), на якому було розміщено інформацію про товар (послугу) (ймовірна ч.2 п.42-2.4 ПКУ).
Підкреслюю, мова йде не про узгоджене Рішення про застосування штрафних санкцій. Тобто, платник податків-продавець може піти в суд, виграти справу, але протягом всього цього часу про нього буде повідомлено громадськості, що він – нечесний ділок. Чим не спосіб знищити конкурента – достатньо лише написати скаргу.


Пункт 4 — збільшення витрат Державного бюджету. Погоджуюся, звучить не дуже переконливо. Але, якщо всі споживачі кинуться писати скарги, їх необхідно буде розглядати а це – додаткові (як люблять писати самі ревізори) людино-години. Необхідно буде наймати нових працівників у ДФС.
Крім цього, автори законопроекту пропонують запровадити новий портал перевірки та новий електронний кабінет – для споживача. Ці нововведення також потребують видатків. Хіба що, тут може виникнути надія для продавців – якщо ці сервіси працюватимуть так само, як зараз працює електронний кабінет платника податків та приходять другі квитанції, то шанси споживача надіслати скаргу стають мінімальними.


Пункт 5 – цей проект не відповідає вимогам якості Закону. Написаний він дещо незрозуміло і деякі його положення мають множинне трактування. Я зверну Вашу увагу ось на що.
У проекті № 6757 сказано, що фактична перевірка може бути проведена у випадку: «80.2.8. непідтвердження в ході камеральної перевірки платником податків чи його представником факту продажу товарів (послуг), що є предметом письмового звернення покупця (споживача) чи скарги покупця (споживача), поданої засобами порталу перевірки розрахункових операцій про порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій та/або відмова платника податків (його представника) від підписання довідки за результатами такої камеральної перевірки».
Поправте мене, якщо я помиляюся. Але мені здається, що вказана норма каже: якщо під час перевірки було встановлено, що скарга покупця (споживача) є неправдивою (тобто продавець товар не продав і тому правомірно НЕ проводив неіснуючу операцію через РРО), то ДФС йде із фактичною перевіркою до продавця, у тому числі і щодо ведення складського обліку (див. ч.4 п.80.3-1 проекту).
Якщо я не правильно розумію цю норму – майбутній Закон не відповідає якості Закону – тобто є НЕзрозумілим. Якщо я правильно розумію цю норму то… хм… я навіть не знаю як це назвати, окрім як законодавчо дозволеним методом нечесної конкуренції та тиску на бізнес.


Як бачимо, законопроект № 6757 має багато недоліків, які не лише спотворюють зміст штрафних санкцій, але й суперечать праву.


Гарних покупок ;)!