site.ua
tery.tavrenko
Tery Tavrenko
новачок

Колись давно, місцевий господар одружився на швейцарці та привіз її до себе, на Рівненщину. "О,тут чудово, наче у Швейцарії!", викрикнули у захваті тесть із тещею. Так назва і залишилася - "Надслучанська Швейцарія", оскільки місцевість ця знаходиться над річкою Случ.

Потрапити до Швейцарії, не виїжджаючи за межі України, дуже просто. Їдете по трасі Київ-Чоп і біля села Федорівка повертаєте на Великі Межирічі (якщо Ви їдете з боку Києва, то це десь в 40 км ДО Рівного, і повертаєте Ви праворуч. Якщо Ви їдете з Рівного, то - повертаєте ліворуч). Далі їдете по головній дорозі кілометрів 30-35. Бачите трьохстороннє перехрестя в центрі якого невеличка статуя Трьом ведмедям? Тоді Вам праворуч і їдьте до мосту.

Проїхавши міст, Ви побачите наступний маршрут:

Якщо Ви вже наготували сніданок туриста, палатку та рюкзак, можете слідувати вказаним вище маршрутом. На жаль, геніальні творці плакату не вказали кілометраж. Особисто я вважаю, що весь маршрут складе не більше 10 км в один бік. Але я можу помилятися і Ви пройдете навіть менше.

Якщо Ви їдете на авто, лише щоб оглянути місцевість лиш одним оком, то проїжджайте міст і слідуйте селом Губків (дорога несподівано перетворюється на бруківку) до цього місця:

Бачите, праворуч від Синього Хреста йде стежка? Сміливо ступайте на неї і крокуйте до руїн замку. При цьому, ліворуч буде сільське подвір'я (Ох, боюся, що особи з кримінальними нахилами навіть спробують поцупити курку, або навіть козу), а праворуч невеликий яр:

Тепер Ви дійшли до цього місця:


На пагорб, до руїн Губківського замку ведуть 2 стежки. Одна праворуч (Ви її вже пройшли), але я би порадила обійти пагорб і піднятися іншою).

Оце пагорб:

А оце друга стежка. Викладаю її світлину, щоб вона не була несподіванкою для осіб, в яких постійне запаморочення голови.

Поки Ви ще не піднялися нагору, до руїн замку, озирніться навкруги (більше світлин на моїй сторінці в ФБ, для тих, кому цікаво). Але не підходьте занадто близько до краю – берег обвалюється.

Бачите, по річці люди плавають на човниках? І Ви так зможете, якщо захочете. А тепер нагору!

Перший замок був дерев'яний (10-13 століття) – тоді тут так будували, з огляду на будівельні матеріали і виклики часу. Але, зовсім неочікувано, зі сходу з'явилися навали лихих завойовників. Якщо вірити історикам, ці агресори спалювали все на своєму шляху, а дерево, як ми знаємо легко горить…

За однією з місцевих легенд, колись татари скакали цими землями і шукали замок. Жінка мисливця, яка жила у лісі і була по сумісництву чаклункою, провела татар до замку. І одразу ж отримала по заслузі – за зраду потонула в болоті. Дуже повчально, особливо для жінок. Як ми знаємо, чоловіки-зрадники входять до історії, як видатні діячі які "він помилявся". До жінок же ж історія безжальніша…

Замок зробили з каменю.

Замок був добре укріплений: з одного боку обривчастий берег річки, з трьох інших – високий, майже прямовисний пагорб. Але тоді не зрозуміло, як поставлялася їжа у замок. Ймовірно, пагорб був не такий обривчастий, або до замку вели дерев'яні сходи. Коротше, питань більше, ніж відповідей.

Місцева романтична легенда розповідає історію про дочку князя, яка закохалася у простого парубка з того берега річки. Довідавшись про це кохання, князь закрив дочку у високій вежі. Але справжніх закоханих не спинити. Дівчина перетворювалася на Сокола і літала собі вночі на побачення. Князь прознав і про це і прокляв закоханих. Тож, якщо побачите соколів, а надто в місцевих Соколиних горах, будьте із ними обережні. Можливо, це нащадки князевої дочки і її коханого.

За легендою, на подвір'ї замку був колодязь із… потаємним ходом. Хід цей вів на інший берег річки Случ і виходив на землю за 10 кілометрів! Оцінили будівничий геній наших пращурів? І все це без бульдозерів, підйомних кранів та дотацій з державного бюджету!

Бійниці (або вікна) фортеці дозволяли не лише оглядати простір навколо замку на багато кілометрів, але вправно обливати нападників окропом або гарячою смолою. Припускаю, що жінки – захисниці замку, кидали згори на непрошених гостей гострі голки та тяжкі качалки.

На жаль, настання ери вогнепальної зброї, принесло і цьому замку занепад. За легендою, замок розвалив:

  • Петро 1
  • Карл 12.

Особисто я притримуюся думки що це зробив Петро. По-перше, на це вказує історія останніх 400 років. По-друге, у Петра люди не кінчалися ніколи, на відміну від Карла.

Руїни Губківського замку подивилися. Тепер – на природу, на інший берег Случа. Знову переїжджаємо міст і повертаємо ліворуч.

Тут вже підготувалися до зелених туристів. Колись давно, коли я ще була маленька… е, ні. Це було зовсім недавно, лише пару років тому. Так от, колись, дорога тут була з бруківки. Зараз же вона з асфальту і може конкурувати за якістю із Київ-Чоп. От, що гроші туристів із дорогами роблять!

Просто так у ліс, до берегу річки не зайдете. Якщо Ви хочете залишитися тут на ніч, то краще переговоріть із місцевими. Якщо ж Ви хочете лише одним оком глянути на ліс, то проїдьте десь, кілометрів 3-4.

Тепер Ваші ноги стоять на землі Надслучанского регіонального ландшафтного парку.

Хоча дану місцевість називають Швейцарією, мені вона більше нагадує Шотландію. Щоправда, без відомої Шотландської тварини – Нессі.

А ще, у цих лісах росте дивна квітка – Азалія Понтійська (на жаль, у мене немає її світлини). Як вона туди потрапила – невідомо. Бо найближче її місце обирання - Крим, або Кавказ. Щоправда, існує версія, що квітку, на ратицях своїх коней завезли сюди киримли.

Щодо подорожі у мене два зауваження: негативне і позитивне. Позитивних навіть – два.

Негативне – дорога між трасою Київ-Чоп і місцем призначення викликає бажання, запросити шановного Володимира Борисовича до Надслучанского регіонального ландшафтного парку. По-перше, наш любий прем'єр зможе помилуватися Швейцарією, не виїжджаючи за межі України (економія коштів на добових на відрядження). По-друге, справжній борець за стабільність українських доріг зможе знайти інвестиційні кошти для розвитку зеленого туризму – ремонт доріг. Якщо ж Вам не дорога підвіска Вашого авто – Ласкаво просимо.

Позитивне – заразом Ви зможете оглянути Костьол Святого Антонія у селі Великі Межирічі. Як ні як – перша чверть 18-го століття. Щоправда, всередину Костьолу Ви не попадете. Зате, приклавши вухо до дверного отвору, зможете почути, як привиди давно померлих людей моляться за гарне майбутнє України.

Позитивне (друге) діти та дорослі, які не знають, як виглядають "на живо" свійські (і не лише вони) тварини зможуть подивитися на них у природних умовах. Ви зможете побачити: Лелек (у гніздах і у польоті, у пошуках жаб, у тому числі малят), курок, овець, кіз, гусей та качок (на суші та у воді), коней, сорок, горлиць та корів.

Важливо! Якщо перед Вашим авто йтиме стадо корів, не під'їжджайте до них впритул. Не всі корови знають про будівлі із буквами "Ч" та "Ж" і можуть "помити" Вашу машину у специфічний спосіб (ні, автор не потрапив до такої ситуації. Але деякі особливо нетерплячі особистості запросто можуть).

Чого сидите? Поспішайте до Української Швейцарії!