site.ua
sandbox

Дуже тішуся із початку походу Святослава Вакарчука у політику, і вважаю, що ця подія є не менш важливою і точно - більш благодатною для України, ніж перемога Володимира Зеленського на виборах президента.

До виступу Вакарчука конфігурація була відносно простою: ось Зеленський – класичний популіст, який тонко відчуває настрій народних мас і вміє говорити те і так, як подобається масам. Але при цьому не має політичного досвіду, має невідомий інтелект, малозрозумілу команду (із вкрапленням сумнівних персонажів) і не дуже зрозумілі моральні принципи. І проти нього – увесь традиційний істеблішмент. Як вчить історія, вислідком з цієї ситуації може бути або поступова інкорпорація і перетравлення «народного героя» традиційним істеблішментом (не без допомоги домайданної української влади та російських спецслужб) або радикальне протистояння, яке небезпечне фізичним розколом країни та припиненням її існування в сучасних географічних кордонах.

Тепер же ситуація докорінно змінилася – у політично активних українців, чи не вперше з 1991-го року, є вибір між двома дійсно НОВИМИ політичними проектами. Вступ у гру Вакарчука дасть альтернативу тим, кому неприйнятний Зеленський. Вакарчук – людина з неабияким інтелектом (кандидат наук), добре розвинутим смаком, практично бездоганною моральною репутацією, очевидний патріот (але патріот думаючий), людина з досвідом політичної та громадської діяльності, який спеціально рік вчився, уже в дорослому віці, на програмі, яка готує найвищу політичну та економічну еліту світу. Тобто він – ідеальна противага Зеленському. Звичайно, його партія набиратиме значно менше, ніж партія Зеленського, але для нашого суспільства головне – що вона буде існувати у політичному полі і одною своєю наявністю задавати планку і впливати на розподіл ваги в українському політикумі.

Своїм входом Вакарчук обнулив усіх політиків старого типу, які, можливо, сподівалися, побудувати свій образ по моделі «анти-Зеленський», типу Порошенка на недавніх виборах. Але тепер вони нікому не потрібні, окрім їхніх вітчизняних та закордонних друзів-спонсорів-господарів.

Бо у нас з’явився не просто «анти-Зеленський», а «кращий Зеленський». Можливо, вперше за багато років на парламентських виборах ми матимемо можливість вибирати не між гіршим і ще гіршим, а між кращим і ще кращим – між змінами від безсилля та гніву, малопродуманими і нахабними (але яскравими і видовищними), і змінами від впевненості у своїх силах, більш зрілими і вихованими (і також, сподіваюся, достатньо яскравими і видовищними). Іншими словами, нам пропонують обрати між панк-концертом та концертом симфонічного оркестру, і мене не може не радувати такий вибір.

Цілком очевидно, що поява Вакарчука та його команди вочевидь покращить і якість команди Зеленського, адже одне діло - змагатися з морально деградованими пузанями, циніками та істериками на утриманні олігархів, і зовсім інше – із харизматичними, молодими, підготованими людьми, які зробили самі себе і залежать тільки від себе.

Під час боротьби ми часто стаємо відображенням власного суперника. У цю пастку потрапив, зокрема, і Порошенко, під кінець терміну ставши трошки Януковичем, трошки Путіним. Це природно і закономірно. І саме тому важлива не тільки конкуренція в політиці, але й якість конкурентів.

Наш головний ворог – і на Сході, і всередині країни, і в Європі – Росія. Вона мінімум вдесятеро економічно сильніша і досвідченіша, але нам – для власного виживання – необхідно її перемагати. Зараз ми, українці, слабші, а значить, ми маємо бути винахідливішими, гнучкішими, швидшими. Усі, хто замислювався над стратегією країни, погоджуються, що нам потрібні нові, нестандартні підходи. Можливо, нова якість політиків дасть нам можливість нарешті навчитися перемагати.

taras.tronka
Taras Tronka

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації