site.ua
sandbox

Катастрофа України останніх років - в недостатку солідарності, братерства, шанування. Коли у країні немає солідарності - з’являються популісти.

На жаль, це глобальний феномен, і ми тут не єдині.

Гаслом Французької революції було "Свобода, Рівність, Братерство". Це ж гасло лишається актуальним і для України.

Після 1991-го українці отримали багато свободи, таку-сяку рівність, і зовсім ніякого братерства.

Штучно, насильно насаджений колективізм совка надав специфічного присмаку і надовго згидив будь-яку спільну дію, навіть самі слова «колективний», «спільний», «громадський».

Навіть з’явився міф про «вроджений індивідуалізм українців».

(Хоча при цьому чи не найсильніше відчуття, яке згадують учасники Майдану – саме відчуття єдності та взаємної довіри).

Не бажаючи нікого образити, я спостерігаю, що прихильниками Пороха (не взагалі, а у цьому раунді голосування) є все ж таки трохи більше освічені, більше поінформовані, більш самостійні і відповідальні, та й загалом на поточний момент благополучні люди, ніж виборці Зеленського. Більше того – значна частина прихильників Порошенка вважають, що вони вболівають не стільки за своє особисте благо (бо багато прихильників Пороха навряд чи багатші за середнього виборця Зеленського), скільки за долю країни.

Але ці люди забули, що, навіть якщо вони тричі праві у своєму розумінні реального стану речей у країні, поруч із ними живуть люди, для яких це зовсім неочевидно. І ці умовні прихильники Пороха нічого не зробили для того, щоби пояснити свою думку опонентам.

При цьому «пояснення думки» не означає просто розмову в довірчій обстановці (хоча і це вже великий успіх). Цілком очевидно, що виборці Зеленського перебувають у таких особистих обставинах, мають такий особистий життєвий досвід, такий рівень освіти і такий спосіб мислення, що вони, навіть якщо спробують послухати прибічників Порошенка, не зрозуміють їх аргументів. І, очевидно не приймуть їх.

Єдиний надійний спосіб порозумітися з іншою людини – стати з нею на один рівень, як кажуть англійці, "вдіти їхні капці". Підозрюю, утім, що далеко не всі прихильники Пороха зможуть чи захочуть примірити на себе досвід та стан прихильників Зеленського. Тоді єдиний спосіб, що залишається – запросити, поставити кожного "інакшого" співгромадянина в ті умови, в яких перебуваєш ти сам. Так би мовити, "позичити йому свої капці". Тобто дати йому такий самий рівень і якість освіти, такий самий матеріальний стан, дати можливість пережити такі ж самі життєві досвіди, які пережив ти. (А найкраще - пережити разом із тобою). І це, звичайно, не зробиш за два тижні, що лишилися до другого туру.

Але в принципі, це можливо. Так чи інакше, Україна або прийде до солідарності, або припинить існувати як країна. Питання тільки в тому, як ця солідарність буде досягнута.

Ця солідарність може бути досягнута швидко – єдиним шоковим досвідом, який об’єднає нас навколо єдиних, простих цінностей, тимчасово зробивши інші несуттєвими. Як правило, таким досвідом буває війна, яка забирає мінімум десяту частину населення і гарантовано торкається кожної родини, кожної людини. Ми про це мало знаємо, але саме після жахливих втрат Першої Світової Війни Велика Британія запровадила програму доступного житла і підвищеного соціального захисту, а також у 1918 році надала виборче право усім чоловікам і 40% жінок. Тоді ж широко розквітнув профспілковий рух, що дав прояв цілком природному солідаризму людей, які працюють поруч та об’єднані єдиним технологічним процесом.

Цілком невипадково саме після Другої Світової виникла незалежна єврейська держава (яка цілком невипадково мала сильний колективно-соціалістичний ухил).

Солідарність може бути досягнутою і повільніше, шляхом дій, спрямованих на створення єдиного досвіду для всіх громадян у мирний час. Це, звичайно, єдина і чітко впроваджена шкільна освіта, спрямована не лише на знання, але й на виховання однакових цінностей.

Це впровадження нових традицій, які відображають бажане бачення країни (причому тон у їх запровадженні своїм прикладом задає еліта, у тому числі представники влади та «зірки»).

У багатьох країнах – це обов’язкова військова служба, причому в Ізраїлі вона поширюється і на жінок.

Так кожен громадянин отримує спільний досвід командної роботи, взаємодії із представниками інших класів чи географічних регіонів, навички цивільної оброни та першої допомоги. Іншими словами, створюються середовища, засновані на рівності, повазі та довірі одне до одного.

Цілком очевидно, що в солідаризмі зацікавлені в першу чергу люди, які мислять поняттями нації, єдиної країни, єдиного проекту успіху для цілого народу, а не тільки для себе чи своєї групки близьких та знайомих. Люди, які не відділяють себе від решти населення країни, вважаючи своїх співгромадян «тупими», «бидлом», «зрадниками», «злодіями» тощо. Навіть якщо вони вважають, що ці співгромадяни у чомусь не дотягують до їхніх особистих високих моральних, культурних або освітніх стандартів, то вважають це не їх виною, а бідою. Бідою своєї, спільної нації. Бідою, яка може бути виправленою не тільки шляхом розстрілу чи вигнання їх з країни, але шляхом дбайливих, поступових і цілеспрямованих дій із підвищення народної освіти, зростання добробуту, набуття конкретного досвіду спільної праці на благо цілої країни.

Цей текст, очевидно, стосується не лише людей, залучених просто зараз у протистояння за лінією порошенківці-зеленківці, а усіх інших громадян України, які вважають себе одночасно патріотами і в чомусь вищими за інших своїх громадян. Єдина вищість, доступна справжньому патріоту - це вищий рівень відповідальності за свою громаду, свій народ.

Так що якщо після закінчення цього божевільного року у нас ще залишиться якась група людей, які вважатимуть за необхідне створення єдиної української нації і вважатимуть себе спроможними до такого чину, їм варто пригадати слова чоловіка, який залишив українцям поради на всі випадки бурхливого національного будівництва:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!
taras.tronka
Taras Tronka

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації