Все, лемент щодо заборони соцмереж ніби вщух — з'явився шанс, що хтось прочитає про більш важливі речі.

Хочу спробувати новий формат блогу — цикл статей, про цінності, які, як на мене, варті того, аби стати фундаментом для нової освіти. Тому що в основі будь-якої якісної системи лежать не методи і не компетенції — а принципи і цінності. А далі на їх основі вже приймаються всі інші рішення.

Тож почнемо. Із найболючішого:

Стаття 1: Кожен має право на помилку. Ніхто не може бути дискримінований за те, що помиляється. Основне завдання освіти — створити дружні і безпечні умови для спроб.

Ця стаття писалась важко. Бо вона справді важлива. І тому у мене постійно виникали думки: «А що як не вийде? Якщо я не зможу переконати», «А що, як аргументи будуть слабкі?», «А може це ніхто не прочитає і всім буде байдуже?» Ці питання абсолютно нелогічні, оскільки, якщо я не спробую — у мене в будь-якому випадку не вийде, я нікого не переконаю і ніяких аргументів взагалі не буде. Але ж не хочеться виглядати дурнем.

Звідки береться це?

Відповідь дуже проста — такі цінності в суспільстві. Нав'язані століттями. Бо селяни, які працювали на феодала — не повинні були бути ініціативними. Та і церковна паства теж не особливо повинна експериментувати і ініціювати щось — бо в результаті спроб в голову лізуть всілякі неправильні думки. Пізніше, під час промислової революції (коли власне і з'явилась класична система освіти в її сучасному вигляді), від робітників теж не вимагалась ініціативність, а скоріше була навіть шкідливою. А раптом робітник відійде від станка, або спробує якісь зміни в алгоритмі роботи і все зупиниться?

Окремий період, актуальний саме для України — радянський союз. Очевидно, що несанкціонована ініціативність в союзі також була смертним гріхом (часто буквально).

Саме через існування союзу ми і відстаємо від світу ментально десь саме на ці 70 років. В США над створенням власної справи розмірковує 70% школярів. В Україні — менше 2%. Основа економіки США — малий і середній бізнес, в Україні — великий. Успішність однієї і іншої моделі — ну, ви розумієте.

З важливістю розібрались? Ще декілька аргументів:

1) всі люди помиляються. Це абсолютно природньо. І дуже дивно не використовувати це, як ресурс. Адже один і той же факт — помилка — може бути як провалом і негативом, так і джерелом для висновків — перевагою і ресурсом

2) наш світ — світ перфекціоністів, людей, які намагаються все робити ідеально, і дуже засмучуються при помилках, через що стають нещасними. Визнання природності помилок і правильне відношення до них зроблять суспільство трішки щасливішим, що також важливо, зважаючи на ситуацію в країні

3) справжні знання приходять лише через спроби. Вам можуть двадцять раз розказати як розв'язувати ті ж квадратні рівняння, але доки ви самі не спробуєте, не уткнетесь в різні значення дискримінантів і не «відчуєте» алгоритм — ви не опануєте це вміння

Про цей принцип зараз дуже багато говорять. В більшості альтернативних шкіл він вже давно не викликає жодних дискусій. В суспільстві розмови про цінність помилки в тренді, але ніхто не розуміє що з цим робити і тим більше не робить реальні кроки.

Припустимо, ми прийняли цей принцип. Спробуємо передбачити до яких змін це призведе.

1) поява нової необхідної компетенції — навчання на помилках. І, як результат цього, зміна методів у викладанні — менше фактів, більше запитань і самостійної роботи

2) зміна принципів менеджменту системи — децентралізація, експерименти і підтримка освітніх ініціатив зі сторони держави на заміну контролю

3) зміна системи оцінювання. Це питання варте окремої статті, але вже з цього принципу стає зрозуміло, що сучасна система оцінювання не витримує жодної критики. Адже основне завдання оцінки в школі зараз — вимірювання успішності учня. Успішності, а не ініціативності, відкритості до спроб чи розвитку.

4) зміна відносин між учнем і вчителем. Право на помилку стосується однаково як одного, так і іншого, тому першому не необхідно бути досконалим і тепер навчання йде двосторонньо, що значно збільшує кількість можливих інструментів

5) як наслідок на уроках вчитель більше запитує, ніж відповідає. В цій моделі правильно сформульоване питання — це значно більша цінність, ніж готова відповідь.

І наша слабка система освіти — це також можливість, а не провал. Це дає нам шанс зробити щось унікально нове. Головне — навчитись вчитись на помилках.

Запрошую до обговорення на особистій сторінці.