Арешт у справі П. Шеремета неостанніх громадян та професіоналів своєї справи, абсурдність обвинувачення та жалюгідність доказів має справжній резонанс. А участь у початку процесу президента (який не є професійним управлінцем) та міністра внутрішніх справ (який почав роботу в правоохоронних органах... з посади міністра), на поточний момент є, певно, апогеєм абсурдизації влади та кризи лідерства в країні. Ницість щиро радіє невдачам сильних людей, що мають силу і волю. Притомні люди в черговий раз пригнічено дивуються: як таке може статися у країні, яка намагається бути нормальною? Для пошуку відповіді погляньмо на проблему з простої та досить продуктивної точки зору — лідерства як такого. Багато чого стане зрозумілим, хоч, звісно і не все.
Термін «лідерство» в нашій країні викликає стабільну асоціацію з поняттям «криза». З однієї сторони, широкий загал, насправді, не знає навіщо лідери взагалі потрібні та що саме від них вимагати. З іншої, потенційні лідери не можуть достукатися до загалу і залишаються в кращому випадку непоміченими, в гіршому – задушеними репресивною машиною. Є тому причини історичні: наші національні еліти систематично винищувались декілька століть. Так, це дійсно вкрай негативно відбилось на формуванні традицій лідерства. Та це не може бути єдиною причиною. Є популяція – є лідери. Нічого надуманого, звичайний закон природи. Скільки б нового не з'являлось в нашому житті, від лідерства не втечеш, як і від купи інших біологічних обставин. Навіть більше: ускладнення життя та розподіл праці виокремлює саме лідерські професії та посади, а питанням поєднання менеджерського технократизму з природним лідерством присвячено багато літератури. Від повідомлень про тренінги з «лідерства та особистого зростання» соціальні мережі репаються по швах. Тому поточна криза багато в чому має штучний характер, інспірований ззовні зі сталою підтримкою місцевих, які наразі обіймають лідерські ролі незаслужено. Все це має множину рівнів та проявів і давно сплелось в міцний клубок, як змії в шлюбний період. Опціон шляхів подолання невеликий, і без правильного розуміння змістів та механізмів лідерства не обійтись, який би шлях не було обрано.
Мартін Лютер Кінг колись сказав: "Life"s most persistent and urgent question is: What are you doing for others?". В цій цитаті левова частка сутності лідерства. Лідерство – це непростий хрест служіння іншим. Жертовність зовсім не обов'язкова, але більшість інтенцій лідера більшість ніколи не зрозуміє. Далі, лідерство – це система балансів. Лідер бере більшу відповідальність, але при цьому не повинен стимулювати безвідповідальність та інфантильність у пересічних. Лідер має більше влади, але при цьому не повинен скочуватися в авторитаризм, який є вкрай неефективним в кінцевому підсумку. Лідер має чітко розуміти, що саме єство лідерства має неприємні побічні ефекти. Перший звучить приблизно так: боротьба за лідерство, яка часто набуває аморальних форм і точиться без упину. Другий полягає у наявності на протилежному полюсі аутсайдерів, які деструктивні самі по собі та продукують демотивуючий страх бути аутсайдером. На цих балансах лідер повинен мати дієві домовленості зі своєю паствою, бо загальний успіх – це і ідея, і план, і реалізація.
Для України лідерство забарвлене місцевою специфікою. Найперше, системність та командність: лідер має вибудувати колективну систему, що буде дієздатна після нього та здатна до самовідтворення. В цьому плані принципи управління "пастух-отара" в Зе-команді – поганий знак. Бо команда – це гнучкий план та злагодженість, відповідний рівень довіри, та автономності, горизонтальних та вертикальних зв'язків. Твоя лідерська команда – це точмаш соціальної інженерії, штучна робота вищого гатунку. Як не зробивши міцну команду ти бажаєш змінювати соціальну поведінку цілого суспільства? Далі слід відзначити професійність. Сучасний лідер – це робота з скілами та обов'язками. Професіоналізм є ключ в контексті нашої історії: це те, чого не вистачало ані червоним директорам, ані новоявленим олігархам-екскомсомольцям. Що вже казати про медійну обслугу всіх вищезгаданих, яка зараз складає основу кадрів нової влади. Професіоналізм – це ставка на розвиток від міцного освітнього фундаменту через ретельне накопичення досвіду. Сучасний лідер без цього немислимий абсолютно. Нарешті, затребувані лідери в Україні вкрай потребують вміння доносити змісти та підвищувати рівень дискусії. Не секрет, що міфи, псевдонаука і забобони у нас прекрасно себе почувають, завойовуючи з кожним роком нову й нову авдиторію. Хибними знаннями уражені уявлення про економіку та медицину, психологію та освіту, політику та культуру. За таких умов не лише складно розвивати міцні професійні середовища. За таких умов неможливо протистояти у гібридній війні та протидіяти пропаганді. Не схиблю, коли скажу, що чекліст "просвіта-професійність-команда" має бути альфою та омегою виборця.
Не менш важливим є ставлення пересічних громадян до лідерів. Терміни "громадський контроль" та "громадянське суспільство" виросли не на порожньому місці. Бо лідери мають опиратися на тих, кому вони є лідерами. А опиратися можна лише на тих, хто здатний до опору. Можливо, здивую, але у ставленні до лідерів пересічний громадянин найперше має проектувати свої бажання на лідера. У такий спосіб починаєш більш широко дивитись на персональну користь та ризики. Часто наводжу таку аналогію. Коли юна діва дивиться на сильні руки юнака – вона думає про те, що ці сильні руки пронесуть крізь життя, будуть оберігати та пестити. Та правда у тому, що ці ж сильні руки можуть скривдити її чи інших та зруйнувати казку. У випадку з лідерами все навіть більш яскраво. Щойно лідер починає мати прямі інструменти дбати про особисте благо – в коло осіб-споживачів цих благ, мій любий юзернейм, ти не потрапиш ніколи. А от в клуб лохів за чий рахунок бенкет – майже напевно. Коли ми хочемо, наприклад, низьких тарифів, ми вбачаємо в цьому свій профіт. Але ж лідер – це така сама людина, яка в своїх бажаннях буде вбачати профіт вже свій. Тому лідер – не персонаж російських казок з генерування халяви. Лідер – гарант професійного підходу, розподілу прав і обов'язків, за якого пересічні здатні до продуктивної самореалізації.
Скільки б не говорили про нові віяння та кризу патерналізму – лідерству завжди буде відведені важливі ролі у соціумі. Більш того, медійно пізнаваних лідерів має стати лише більше, бо життя стає складнішим. Для українців це означає, що вкрай бажаним є бум лідерства порівняно з тим що зараз. Ми не уникнемо болючих помилок, та розрізнити лідерів можна за годним CV, вмінню переконливо говорити гірку правду та здатності формувати навколо себе відкриту команду особистостей-професіоналів. Але чи готова наша більшість прийняти таких лідерів? Чи готові ми бажати конкретний проект майбутнього замість дешевого шоу та маніпулювання емоціями? Лідер у вакуумі, лідер без тих, на кого спрямовані його зусилля, не вартий нічого. І поки ми не сформуємо запит на справжніх лідерів, пророка в своїй вітчизна не буде як і раніше. Саме тому навчатися варто не лише лідерству, а найперше, вірному його сприйняттю.
ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge
