5dc846f344391.jpg

Справжній совок – він у свідомості, і, на жаль, його не позбудешся простим демонтажем, як пам'ятника Леніну. Так, цей ментальний совок не муляє око щогодини, аж поки не зазирнеш в повсякденну нормативну базу та не прислухаєшся до поважних достойників, що формально являють собою еліту. Шалена начальство-залежність підлеглих та відірваність начальства від професійних управлінських категорій просто сочиться з першого ліпшого наказу чи полум'яної промови. Звісно, за таких умов ми можемо бути як завгодно діджиталізованою та тюнінгованою республікою, однак при цьому все одно радянською та все одно соціалістичною.

Майже 30 років сплило від краху тоталітарного режиму. І в нашому буденному житті з'явилось багато ознак Європейських, Західних норм. Врешті-решт, безвіз, західні товари та спосіб життя самі стали буденністю. Навіть характер розподілу нашого держбюджету вписується у середньозважені коридори відсотків Європейських країн. Але всі, хто буває на Заході раціонально та ірраціонально відчуває різницю. Чому так? Про «простий нарід» писано багато: патерналізм, віра в «доброго царя», нерозуміння функцій держави та небажання ставати активним членами громадянського суспільства. Про владу аналізу відчутно менше. Ні, критики у вигляді гасел було і є через край. І прикметники типу «злочинна», «зрадницька» та «олігархічна» також вистачає. Та гасла – часто спрямовані на персоналії та групи. Спроб же копнути глибше, зазирнути у механіку процесів нашої влади як системи, навпаки, не вистачає.

У влади є дві функції: менеджерська і лідерська. Лідерська – більше про логіку і механіку життя майбутнього. Менеджерська – про логіку і механіку теперішню. Обидві функції потребують чеснот та навичок, що формуються десятиліттями, тому історичні чинники та фантоми минулого тут впливають серйозно. Жартома тямущі люди колись говорили, що яку б політичну партію не намагались побудувати в Україні – виходить КПРС. І все державотворення вписується в їдкий саркастичний термін «УРСР 2.0„, який показує, що намагання розчинити наше совкове мислення в Західних товарах, ідеях та технологіях поки не дало бажаного результату. Натомість, явило нашій увазі масу потворних покручів, що фантастично поєднували найгірше з радянського минулого із вадами Західного способу життя.

Наприклад, подивимось на відносно свіжі накази наймолодшого та найпрогресивнішого президента. Почнемо з http://bit.ly/2CwHo4h. Чудовий приклад совка-КПРС. Суцільне бла-бла бла... Навіть цитату вирвати важко, на стільки кожне речення показове. Для кого то писано? Якщо це реальні плани – то де питання бюджету, ресурсів та контролю? Якщо то просто переклад відповідних положень ООН, то у чому роль президента, який цей наказ видає? Не менш чарівним є наказ http://bit.ly/2CqYtwy. Ніби й все у до ладу на перший погляд, всі ми за спорт… Рівно до пункту «5) вжити заходів щодо популяризації серед дітей та молоді занять з бадмінтону, зокрема в закладах загальної середньої освіти, створення відповідної спортивної інфраструктури, у тому числі сучасних критих бадмінтонних кортів (майданчиків). Що мають підзвітні чиновники робити отримавши такий наказ? В кращому випадку, поставитись до цього як до законодавчої ініціативи і на наступні роки спробувати створити якісь плани та затвердити реальні бюджети. Але до чого тут саме чемпіонат світу? А якби його не трапилось? Чому цим має займатися президент? Такі речі робляться як ініціатива знизу на базі аналізу наявних ресурсів. Абсолютно достатньо участі місцевої влади та профільного міністерства молодь-спорту, як розпорядників бюджету. Навіщо наказувати щось робити без передбаченого бюджету, і коли підлеглі і так завантажені плановою роботою? Чи всі сидять-курять і чекають чергового наказу президента-царя-генсека щоб почати щось робити?

Не менш цікаво ким таке написано? Якщо проекти текстів готували пенсіонери – то зрозуміло. Але тоді питання хто пустив пенсіонерів до тої роботи? Коли то готували мілєніали – то звідки у них совкове мислення? Вже мені, екс-піонеру вдалося значною мірою совок з себе вичавити. Та головне, де тут лідерські та менеджерські якості президента як гаранта Конституції? Ви бачите? Я – ні.

Зауважу, нова президентська команда чисто за віком має бути найменш деформована комуністичним минулим. Так чому ж тоді так? Як ці комуністичні паттерни передаються і як можна цьому зарадити? Відповідь одна – освіта! А що там в Міністерстві освіти і науки? Відразу скажу, що поточна команда МОНУ є чи не найкращою у порівнянні з іншими за всі роки Незалежності. Та відкриваємо чудовий документ МОН http://bit.ly/2K4MhWo. Обов'язки міністра царські та величні. Майже божественні. Звернімо увагу на дієслова та на масштаб роботи, який відповідає кожному пункту. Строкатість вражає. Наприклад, 13) „Затверджує структуру апарата МОН“, а 21) „Підписує накази МОН“. Механічна функція постановки підпису прирівняна до створення та вдосконалення ефективної команди, без якої не буде нічого! Ну от як так? І таких порівнянь можна знайти багато. Немає в переліку функцій та обов'язків зрозумілого структурного опису місії МОН та кінцевої мети його існування. Незрозуміло які саме вимоги до Soft Skills та Hard Skills міністра та інших членів команди мають бути. Поставити підпис та взяти участь у засіданні Кабміну може будь-хто! Далі, теж саме можна сказати і про перелік обов'язків для першого заступника міністра. „Забезпечує співпрацю з міжнародними організаціями…“ за якими критеріями буде визначатись успішність роботи саме персони першого заступника? Та найкумедніше – то перелік для третього заступника. Тут і внутрішні розслідування, і всі (!!!) справи Ай-Ті та електронних державних реєстрів. А ми думаємо, чому Шон Таундсен три пари рук об клавіатуру збив, пояснюючи всю глибину нашого дна у цій царині. Ну і для сміху: масова фізкультура та почесні звання… От змоделюємо: як таке могло скластися? 1) Поскидали вниз, коли ділили обов'язки все те, що не лізло в круті обов'язки „небожителів“. 2) Під тиском зовнішніх обставин з'являлись „нові“ завдання і для них придумали, типу, ще одного заступника і на нього скидали з їх т. з. весь „немодерований непотріб“.

Я не юрист і можливо моє тут бачення, як мінімум, наївне. Але все ж цікаво, чому в цьому документі так мало про відповідальність, про принципи формування команди, оптимізацію і все те, що описує реальні корисні дії менеджера? Натомість з головою того, про що говорять: „руководящий – руками водящий“. Де домінування слів „ефективність“, „аналіз“ „оптимізація“ тощо? Коли цього немає – всі ті формування-розформування і призначення можна робити скріптом, що генерує рандомні послідовності. Яка різниця, чим ти керуєш, коли в тебе в обов'язках немає нічого про ефективність?

Ні, це не претензії саме цій команді МОНУ та Зе-команді взагалі. Так було усі роки Незалежності. Та все ж дуже дисонують оті царювання з піцами та оупен-спейсом під час виборів президента і фонтанами-шаурмою під час виборів парламентських… Діджиталізовані пеньки, так…

І ось тут саме час звернутися до наших стовпів-лідерів науки та нації, які мають ефективно відучити нас від згубної радянщини та привчити до кращих Західних практик. Ага, зараз... Подивіться як професор і цілий членкор І. Кресіна в кращих традиціях парт-зборів шельмує англіїзацію нашої науки та згубність практики публікацій в міжнародних визнаних наукових журналах http://bit.ly/33AmEEJ, див. з 7:30. Загальні декларації, на фоні яких чіткі меседжі: В2 з англійської для наших доцентів – порушення прав, „вимоги публікуватися у журналах з баз Wed of Science / Scopus – злочин проти української науки та і національної безпеки“, „Web of Science – російська система, тому публікуючись у ній ми працюємо на ворога“. Цитати між іншим, так. От цікаво, раніше їй нічого не заважало публікуватись переважно в російських платних журналах, а от коли стало зрозуміло, що за міжнародними критеріями вона та її колеги, де факто, науковцями не є, відразу пішла в хід патріотична риторика. Відчувається партійний вишкіл вигинатися відповідно до генеральної лінії партії. І дивуватися не потрібно. Тема кандидатської дисертації у 1990 році І. Кресіної: „Подолання пережитків минулого в свідомості й поведінці людей в умовах оновлення соціалізму“. А вже у 1999 р. захистила докторську дисертацію на тему: „Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів“. Гнучкість хребта, як бачимо, вражає.

Ось так наша еліта, наші правники-державники просто по Ctrl + F знайшли та замінили у своєму світогляді певні терміни, залишивши дієслова та, звісно, увесь модус операнді старим, комуністичним. І ми хочемо при цьому не залишитись в УРСР в усіх царинах життя? Внутрішня деокупація та декомунізація на персональному рівні, як завжди, is a key…

Отож, заповіти совка в управлінні та владі напрочуд живі. Як і раніше незримо присутні майже релігійні догми про те, що вище начальство краще знає і просто треба чекати, що воно скаже. На реальну діяльність та її корисність наше управління не зорієнтоване. Ці речі вкрай живучі, позбутися їх є викликом. З іншої сторони я не сприймаю фаталізм, оздоблений псевдонауковими поняттям „наша ментальність“ та „в нас це в крові“. Як би сильно не була захаращена домівка брудом та непотребом якщо взятися за роботу – все можна прибрати та причепурити. І дуже значні зрушення, насправді, потребують просто щирого бажання та трошки завзяття. Замінити халяву відповідальністю, патерналізм – ефективністю, а приказку „я начальник – ти дурень“ цитатою Стіва Джобса „Немає сенсу наймати тямущих людей, а потім вказувати, що їм робити. Ми наймаємо людей, щоб вони говорили, що робити нам“.

ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge