В нашій країні традиційно вважається, що перша особа – він же Глава держави – це Президент України. На нього всі сподівання та надії більшості громадян.

Але така точка зору не зовсім коректна. Адже соціально-економічним розвитком країни повинен займатися Кабінет Міністрів. Саме в Уряді та міністерствах знаходиться переважна кількість важелів управління економікою.

Оскільки, згідно з чинною Конституцією, Кабмін формується коаліцією у Верховній Раді, то зв'язка [Парламент/коаліція - Уряд] повинна:

  • - знаходити спільну мову і бути однодумцями по найважливіших питаннях (Коаліційна Угода);
  • - розробляти та ухвалювати Закони в руслі зазначеної Угоди;
  • - реалізувати відповідні політики шляхом видачі нормативно-правових актів та призначень на посади (коаліція – міністрів, Уряд – усіх інших).

З Яценюком, як Прем'єром - лідером Кабінету Міністрів, у Верховної Ради (і коаліції, зокрема) стосунки не склалися.

На мій погляд, причина полягає у тому, що переважна більшість депутатів коаліції і значна кількість міністрів на чолі з Яценюком несерйозно віднеслась до тексту Коаліційної Угоди. Знову ж таки, така наша традиція по відношенню до різних папірців - угод, меморандумів та договорів - забути про підписане навіть не сховавши ручку...

Значно більше зазначені пани цікавилися розподілами грошових потоків та державних підприємствам, які були непублічною частиною Коаліційної Угоди.

Спрощено це виглядало так - молоді зелені нардепи щиро дискутували і розробляли Угоду, а досвідчені аксакали та керівники фракцій за лаштунками заповнювали клітинки у так званій "квотній шахматці" з сотнями клітинок-посад в ЦОВВ та держкомпаніях.

З цієї точки зору, обидва уряди Яценюка не надто сильно відрізнялися від попередніх "злочинних" чи "демократичних" урядів. Посади і потоки - традиційна мета українських політиків-урядовців, а про виконання Програми Уряду згадували або коли позичали гроші у МВФ, або коли надходив час звітувати.

Зокрема, останні "звіти" Арсенія Петровича (перший запам'ятався нам виступом "в парі" з Олегом Барною, а другий - цирком з голосуванням за відставку) не були звітами виконання Програми Уряду чи Коаліційної Угоди, а, радше, нагадували класичну фразу про "…корабли бороздят просторы ... Большого театра".

Наразі Печерськими пагорбами повзають чутки, мовляв, Порошенко зміг дотиснути Яценюка, і останній погодився на свою відставку з певними умовами, одна з яких - прем'єрство Наталки Яресько.

Якщо це правда, то, безперечно, сама п. Наталка теж висуватиме низку умов, перед тим як погодитися на відповідальну посаду.

Мабуть, серед умов будуть і "технократичність" Кабінету Міністрів, і невтручання різноманітних "любих друзів" у діяльність Уряду тощо.

Але, на моє переконання, тестом на реформаторські очікування від такого Прем'єрства може стати наявність серед інших умов Яресько вимоги про ухвалення нової чіткої та деталізованої Коаліційної Угоди. У цьому документі мають бути прописані конкретні завдання і для Верховної Ради (коаліції), і для нового Кабінету Міністрів, а також визначені терміни виконання таких завдань.

Зв'язка [Парламент/коаліція - Уряд], про яку йшла мова на початку статті, повинна бути монолітною, умови взаємодії - відкриті та описані. Прем'єр-міністр - це головний підрядник виконання Коаліційної Угоди, а не втілювач своїх бачень чи маніпулятор парламентом, якого ми спостерігаємо сьогодні в кріслі Голови Уряду.

А зазначена "шахматка" повинна зникнути. Інакше, знову замість реформ отримаємо черговий пшик...

Що стосується особистих характеристик потенційної Прем'єр-міністерки, то мене хвилює її завищена недовіра до свого ж оточення. Нещодавно в інтерв'ю п. Уманський, між іншим екс-перший заступник п. Наталки на посаді Міністра фінансів, жалівся на цю її рису. Він повідомив, що не знав, хто і де прописував умови реструктуризації українських єврооблігацій.

Окрім того, ми добре пам'ятаємо, як до останньої можливості затягувалася публікація законопроектів про бюджети 2015 та 2016 років. Якщо в 2015-му році можна було врахувати цейтнот нового Уряду, то в 2016-му це перетворилося на погану звичку.

Не менш секретним був текст нового Податкового кодексу, який мусив би широко обговорюватися. Нагадаю, що проведене "публічне обговорення" нового законопроекту було у формі декількох презентацій концепції. А сам текст з'явився в загальному доступі в результаті "шпигунської" операції групи активістів.

А найважливішим моїм побажанням до кандидатки на високу посаду буде таким: пам'ятати, що на цій посаді потрібно працювати не на Президента, не на іноземні держави (навіть найдемократичніші) чи міжнародні організації (навіть найвпливовіші), а на громадян України, для вже згаданого соціально-економічного розвитку нашої країни.


{Слова "міністерка" чи "кандидатка" жодним чином не є зневажливими в українській мові. Наприклад, "учителька" чи "лікарка"}

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація