site.ua
топ-автор

Ну що, цими вихідними я знову зустрілася з отим старезним дідуганом Львовом.
З волохатою бородою парків-лісів, з потертою штукатуркою зморшкуватого лиця, з сірою дебелою бруківкою тіла.
Все ніяк мені не вдається просякнутися їм, злипнутися душами, чи що там маємо.
Ми з ним як ото дурні діти пхають круглу кулю у квадратний отвір, і куля гарна, і отвір нічогенький, а воно не лізе.
Бо у кожну львівську кайфинку неодмінно всунеться щось криве, недолуге, образливе і недоречне.
Єдине що сподобалось безумовно- Реберня під Арсеналом. Добрі люди придумали, щоб голодні туристи жерли не оте дране «дєфлопе з крутоном» за всі гроші світу 150грамів, а таке собі чесне, здоровенне, смачнюще мнясо. Що було зрозуміло, вже під відкриття там шводняв натовп вкритих слиною зубожілих туристів, що хтіли конвертувати свої мінімальні ЗП у шмат мняса с кухлем пива, а це таки показник.
Коли ми звідти вийшли, виколупуючи залишки божествєнного мняса із зубів, черга займала вже всю сходинку, а вона досить широка.
Хоча я б порадила присобачити ті грьобані тонконогі вуличні стільці до підлоги якимось болтами. Бо стільці на бруківці стоять криво і падають. Разом з ними падаю, наприклад, я. Але я хоча б не вагітна і безпонтова, гепнулась, потерла дупу і далі їсти мнясо. А якщо гепне щось велике або пихате, горе буде, це я вам точно кажу.
Потім ми пили солодку настоянку у «П'яній вишні». Якщо коротко: гарно, але мало. Там тре постояти пару часів. А потім нікуди вже не йти, а полежати нишком прям там, під вазонами зі штучними квіточками.
Вразили оті пузаті величезні бутлі з настоянкой на верхніх полицях.
Миттєво виникла ідея вдертися з чоловіком на оті полиці, примоститися там, встромити дві трубочки у бутлю, лежати там миролюбно і смоктати, примуриживши карі томні, налиті вишнею, очі. І щоб хазяїн закладу показував нас туристам, як таку собі фішку закладу.
Дивіться: ото дві кремезні, мовчазні миші з Донецьку.
Завелися самі, нікого не чіпають, дуже чемні.
Вимагають спокою та вишневої настоянки, іноді тихесенько сичать.
Гарна ідея…
А потім нас прижучило попоїсти штруделей, попити кави, скільки ж можна бухать у нашому поважному віці. У пошуках штруделявошної довелось побігати, бо ці кляті натовпи трохи бісять, а Львівськи пляцкі є всюди, навіть у Дніпрі.
Нарешті мі знайшли якусь затишну кав'ярню, де взагалі не було людей. Ось тут нам би напружити мозок питанням «а чому?», але ж ні.
Ми зайшли, замовили два десерти, дві кави, сіли, чекаємо. Розмовляємо на дуже витончені теми.
Чоловік розказував, як у свинопесиків все недолуго виходить, чи не виходить взалалі, навіть якщо їм скляного ділдо дати і того зломають.
Я врубаю зануду:
- Не скляного, а кришталевого. Кришталевого хуя.
- Кришталь це майже скло,- каже Валєрка.
- Нє вполнє,- борсаюсь у занудстві я.
- Так і ділдо нє вполнє хуй. - ставить крапку чоловік і я вже регочу від того, що поважна пара чемно сидить у пристойному закладі, чекає на свою каву з десертами, і розмовляє про хуйово-шкляні н'юанси.
Ну ось сидимо, сидимо, принесли одну каву, принесли згодом другу, ми вже навіть зжерли оті манюхоньки піченюшки, що додавалися до кави, а десертів як не було, так і нема. В решті решт я не витримала і спиталась, дуже чемно, без наїздів, скільки нам ще чекати на оте все щастя неземне. Бо дістати панакоту с холодильника- це 30 секунд часу.
На що дівчинка зробила круглі очі і без будь-яких вибачень заявила, що бармен нашого замовлення по десертам не передавав. І крапка.
Ну ось так. Два клієнта у закладі, не 10 і не 20. Це ж страшенно важко запам'ятати: дві кави, панакота, штрудель.
Кав'ярня Скарбек, велика тобі дяка за зіпсований настрій і візитку.
А потім ми їли смачнющі бургери, перфектні, неймовірні!
Я взагалі ніколи цього їдла не вживала, булка, котлета, якась зелена гидота, все витікає звідусіль, нєєєєє. Але я дуже помилялась. Це смачно. І дуже досить, щоб наїстися досхочу, щоб аж луснути навпіл. Якщо комусь цікаво- можу уточнити про назву закладу.
Ще порадував Убер на бляхах і без пасків безпеки. Так буває. Чомусь.
Ще якась людина мені напише про бідних людей, які вимушені злочинною владою оце все робити ( бляхер, таксіст, без пасків)- покусаю.
І Убером не користуватимусь взагалі.
Бо це сором.
Обіцяних на Личаківському цвинтарі білок не зустріла, горіхи всі сама пожерла, але приємно здивувалась чистотою та лампадками навіть біля гробовиць 19-го сторіччя. Доглянуте все і це не може не радувати.
А взагалі-то враження гарні.
У Львові багато проблем, іноді він мені нагадує Крим, що поступово скурвився, коли гроші від туристів були потрібні, а самі туристи зайві і набридливі.
Але у цілому- гарно.
Смачно, затишно, привітно, чемно.
Навіть погода балувала.
А оця скульптура мені прям до душі.
Сидить чувак, нормальний такий, живий, зайобаний, дивиться зверху на оте все і думає: "Не кидай недопалок, курво! Донеси до смітника!"





Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація