Терміни національний характер та історична пам’ять є взаємоповязаними, історична пам’ять є зовнішньою формою уявлення етносоціальної спільноти про історичне минуле, що у свою чергу є результатом національного характеру теперішнього. Одним з елементів національного характеру є політичні традиції, які будуть предметом детальнішого аналізу, оскільки політичні традиції є фундаментальними елементами будь-якого політичного суспільства. Для початку аналізу був обраний історичний період, за часів якого етносоціальна спільнота, яка зараз називається українцями осіла на території сучасної України та збереглась необхідна кількість історичних джерел, які можуть скласти основу для дослідження, а саме період Київської Русі та наші дні. Оскільки дослідження всіх політичних традицій є занадто об’ємним, до уваги будуть відібрані лише найвпливовіші або титульні традиції.

Першою позитивною традицією етносу, який проживав на території теперішньої України, тобто слов’ян є гуманістична традиція (або слов’янська традиція), яка перш за все проявилась у ставленні держави до людини у широкому сенсі. Найяскравішим доказом гуманістичної традиції слов’ян є збірка стародавнього руського права - Руська Правда яка позбавляла державу використовувати смертну кару як санкцію за злочини, натомість обвинувачений повинен був сплатити певну грошову суму постраждалій стороні, такі ж умови були застосовані щодо менш тяжких злочинів. Також гуманізм проявлявся у ставленні до іноземців, про що пише арабський письменник і географ кінця IX — початку X ст. Ібн Русте у своїй праці “Кинга дорогих скарбів”: “Гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають в них оборони, і з усіма, хто в них часто буває, не дозволяючи нікому з своїх кривдити й тиснути таких людей. Як же хто скривдить або притисне чужинця, помагають (скривдженому) й боронять”.

Сьогодні важко прослідкувати прояв цієї традиції, оскільки гуманізм став складовою частиною сучасної демократичної держави. Але на тлі інших країн, чиї території у часи Київської Русі перебували у складі останньої, є певні відмінності,

Другою не менш важливою та також позитивною традицією в плані відносин “держава - народ” є скандинавська традиція, або традиція індивідуалізму. Яка передбачала пріоритет прав особи перед інтересами держави, що безумовно означало - багатопартійність та перші форми демократії а точніше воєнну демократію. Традиція індивідуалізму була принесена на Русь зі Скандинавії Рюриком у ІХ ст..

Вже у Х ст. у скандинавів були партії, які представляли не тільки високу та дрібну шляхту, а й селян: біркебейнери, сліттунги, рібунги, варбельги і тп., які постійно боролися за владу. Короля (конунга) у скандинавів обирали на зборах вільних чоловіків - Тінґ. Про скандинавські всенародні збори у своєму трактаті писав Тацит:

“Про справи, менш важливі, радяться їх старійшини, про важливіші — усі; хоча, старійшини заздалегідь обговорюють й такі справи, рішення яких належить лише народові”.

На Русі були свої дещо видозмінені аналоги Тінґу, у Новгороді, який мав певну автономію від Києва, був “Совет Господ”, а у самому Києві - “Віче”. Князь на Русі не мав деспотичної влади, а навіть навпаки мав функції лише представника та воєначальника, що яскраво демонструє випадок з князем Ігорем якого вбили за те, що він хотів зібрати повторно податки з древлян. Варто зауважити, що в часи Русі практикували вигнання князів які намагалися перейти межу дозволеного, як сталось, наприклад, з князем Ізяславом Ярославичем якого кияни вигнали з міста в ході повстання.

Очевидно що відсутність репресивного механізму, гуманна система покарань, участь більшості населення в управлінні державними справами та мінімальне втручання самої держави у справи народу створювало поживне середовище не тільки для бізнесу а й для просвітництва Київської Русі.

Тогочасні європейські та євразійські держави намагалися підтримувати політичні стосунки з Києвом, доказом у цьому є династійні шлюби.

У праці Л.Войтовича “Князівські династії Східної Європи” зазначено що у ХІ ст. з 38 шлюбів представників князівського дому Рюриковичів 8 припадало на Німеччину, 2 — на Францію, 5 — на Скандинавію та Англію, 7 — на Польщу, 6 — на Угорщину, 3 — на Візантію, три шлюби було укладено з половцями, а решта були внутрішніми міжкнязівськими.

Для України скандинавська традиція є неоднозначною, оскільки вона частково перетворилась у схильність до охлократії, патологічну багатопартійність та не любов до будь якої влади. Але на противагу цьому, змінність влади було одним з небагатьох шляхів виходу з пострадянської кризи вже для сучасної Української держави, незважаючи на те, що Україна постійно перебувала під тоталітарними або авторитарними режимами.

Третьою традицією є ординська традиція - нелегітимна традиція яка була принесена разом з татаро-монгольською навалою у ХІІІ - ХIV ст..

Традиція захоплень заради захоплень, катувань заради катувань. Традиція створення безцільної імперії або політично ірраціональна традиція.

Ординська традиція не є елементом національного характеру українців, але у той же час є однією з найвпливовіших традицій оскільки вона є частиною національного характеру російської етносоціальної спільноти, яка безперечно має вагомий вплив на політику та економіку України.

Першою ознакою ординської традиції є експансіонізм, але відмінність його від традиційного експансіонізму заключається у завідомо для завойовника, мало ефективності або неефективності взагалі, земель що були завойовані. Ознаку експансіонізму такого типу яскраво передає народна татаро-монгольська творчість:

Вспомним,

Вспомним степи монгольские -

Голубой Керулен,

Золотой Онон!

Трижды тридцать

Монгольским войском

Втоптано в пыль

Непокорных племён.

Мы бросим народам

Грозу и пламя,

Несущие смерть

Чингиз–хана сыны.

Пески сорока

Пустынь за нами

Кровью убитых

Обагрены.

«Рубите, рубите

Молодых и старых!

Взвился над вселенной

Монгольский аркан!»

Повелел, повелел

Так в искрах пожарищ

Краснобородый бич неба

Батыр Чингиз–хан.

Он сказал: «В ваши рты

Положу я сахар!

Заверну животы

Вам в шелка и парчу!

Всё – моё! Всё – моё!

Я не ведаю страха!

Я весь мир

К седлу моему прикручу!»

Так вперёд, вперёд,

Мохноногие кони!

Вашу тень

Обгоняет народов страх…

Мы не сдержим, не сдержим

Буйной погони,

Пока распалённых

Коней не омоем

В последних

Последнего моря волнах!

Найбільший прояв ірраціонального експансіонізму зустрічається у рядку: “Я весь мир к седлу моему прикручу!”. З цього випливає логічне запитання “Для чого?”. Для чого мити коней в останніх морях? Для чого кидати народам грім і полум’я?

“Я мечтаю, чтобы русские солдаты омыли свои ноги теплой водой Индийского океана и навсегда перешли на летнюю форму одежды.”

“Последний бросок на юг” 1993 г.

Володимир Жириновський, депутат

Держдуми РФ усіх скликань

Другою ознакою є пріоритет інтересів держави над інтересами особи, що частково суперечить скандинавській традиції. Саме ця ознака спотворює ціль заради якої створюється держава - Salus populi supreme lex (лат.) - Благо народу - вищий закон. Доказом самодержавства або деспотичності влади є переписка Івана Грозного та Королеви Єлизавети щодо домовленостей на рахунок торгівлі між державами у якій Іван Грозний не розуміє чому їй потрібно з “кимось” радитись:

...Мы думали, что ты в своем государстве государыня и сама владеешь и заботишься о своей государевой чести и выгодах для государства, - поэтому мы и затеяли с тобой эти переговоры. Но, видно, у тебя, помимо тебя, другие люди владеют, и не только люди, а мужики торговые, и не заботятся о наших государских головах и о чести и о выгодах для страны, а ищут своей торговой прибыли. Ты же пребываешь в своем девическом звании, как всякая простая девица. А тому, кто хотя бы и участвовал в нашем деле, да нам изменил, верить не следовало…

За весь період з XIII ст. по XXI ст. монгольська традиція нікуди не зникла. Не дивлячись на те, що демократія стала не тільки трендом, а й гарним тоном цивілізованих народів: монгольська традиція все ще намагається вижити, і своїм існуванням вона створює не тільки політичні незручності, а й ставить під питання існування гуманістичних держав, зі всіма багато віковими напрацюваннями у міжнародному мирі, правах людини, охороні довкілля та міжнародному праві в цілому.

Географічно склалося, що найбільший вплив татаро-монголів був на територію сучасної Росії. Підтвердженням цього є як зовнішня так і внутрішня політика Російської Федерації. Щодо зовнішньої політики доказом цьому є загальновідомий російський експансіонізм та втручання у справи інших держав. З 1991 року Російська Федерація прийняла участь або ініціювала 12 воєнних конфліктів починаючи від втручань у громадянські війни (Громадянська війна в Грузії (1991-1993), Громадянська війна в Таджикістані (1992-1997)) закінчуючи прямою агресією (Війна в Абхазії (1991-1993), Придністровський конфлікт (1992), Осетино-інгушський конфлікт (1992), Перша Чеченська війна (1994-1996), Війна в Дагестані (1999), Друга Чеченська війна (1999-2009), Російсько-Грузинська війна (2008), Конфлікт на Північному Кавказі (2009-), Російсько-Українська війна (2014-), Інтервенція в Сирію (2015-)).

Трекер авторитарного втручання Authoritarian Interference Tracker зафіксував у період з 2000 - 2018 роки 420 випадків втручання РФ у справи інших країн з яких 41 випадок втручання у справи України (14 кібератак, 12 інформаційних операцій, 7 актів політичної й соціальної підривної діяльності, 5 актів стратегічного економічного примусу і 3 випадки злочинного (згубного) фінансування).

У той же час внутрішня політики націлена на боротьбу з демократичними інститутами; у 2019 незалежна наглядова організація FreedomHouse оцінила виборчий процес як 0/12, а рівень свободи ( який включає: громадянські свободи, політичні права та свободи) у 20/100, що майже на рівні з В’єтнамом, Руандою та Ефіопією.

Того, хто в природному стані побажав би відняти свободу, якою володіє всякий в цьому стані, по необхідності потрібно вважати умисним відняти і все інше, оскільки свобода є основою всього іншого,

- Джон Локк. Два трактати про правління.

Правило Джона Локка розповсюджується не тільки на індивідів, а й на держави, а отже держава яка вчинила збройний напад на іншу державу перш за все здійснила напад на свободу народу розпоряджатися власним майбутнім на свій розсуд. З цього виходить що війна це козирний туз який може побити будь які досягнення та прагнення народу й держави, залишаючи все на милість завойовника.

svyatoslav.yatsenko
Svyatoslav Yatsenko

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації